Читати книгу - "Примхлива мрія, Agrafena"

Які б причини не спонукали богів до такого рішення, але зіркова Андромеда все ще сяє на небосхилі, а біля її ніг розташувався вірний Персей. Найбільше мене вразило в цій стародавній легенді те, що за необдумані слова мала постраждати не та, хто їх промовила, а її дочка. Незалежно від того, які були мотиви Кассіопеї, і як сильно вона любила Андромеду та пишалася нею, факт залишається незмінним – вона по суті дуже підставила свою дочку.

Попри те, що на душі залишився деякий осад, лекція мені дуже сподобалася. Я була вдячна Миколі за те, що він запросив мене на ранкову зустріч, яка в підсумку виявилася дуже романтичною.

Моє навчання та його робота не залишали багато часу для побачень, але ми все ж зустрічалися майже щодня, хоч і ненадовго. Інколи у вихідні, як тренеру, йому доводилося возити своїх учнів на змагання. У такі дні ми, заздалегідь домовившись, навіть не телефонували один одному. 

Напруга та переживання, а також можливі поразки його команди могли призвести до того, що ввечері настрій тренера був на нулі. Микола не хотів виливати свій поганий настрій на мене, і я підтримувала його у цьому рішенні. Ми просто довше гуляли напередодні його поїздок.

Я все більше прив'язувалася до хлопця. Я не закохалася в нього безтямно, ні. Мені було з ним комфортно та спокійно. Як іноді кажуть: як за кам'яною стіною.

Одного вечора, коли ми проводили час разом, зателефонувала моя мама зі слізним проханням зустрітися. Мабуть, це був ще один крах у її сімейному житті, інфаркт, жахіття, депресія і багато іншого, про що вона плакала в слухавку, намагаючись викликати в доньки бажання терміново бігти до матері, щоб рятувати, витирати сльози розчарування через чергового безсовісного чоловіка.

Але бажання щось робити в мене не з'явилося.

– Мамо, давай залишимо це на інший раз, – рішуче відповіла, – я зараз не сама, і в мене є інші справи. 

Прикрила телефон рукою, щоб не чути істеричних криків, які одразу ж почалися після моїх слів.

– Можливо, в неї справді щось сталося, – звернувся до мене Микола, дивлячись на телефон, – давай, я тебе проведу, а прогуляємося в інший раз?

– Добре, – буркнула, змирившись, – інакше не заспокоїться. 

– Де? – безцеремонно перебила скарги матері. – Куди нам під'їхати? 

Через п'ятнадцять хвилин ми відкривали двері до маленького ресторанчика, де нас одразу ж провели до столика біля вікна, за яким сиділа Вероніка Перова власною персоною.

Жодних слідів від бурхливих емоцій та рясних сліз на її обличчі вже не залишилося. Замість цього я з подивом помітила, як злегка примружені очі оцінюють мого супутника, а її витончена рука без свідомого наміру намагається виправити відсутній безлад у бездоганно укладеній зачісці. Швидкий рух язика зволожив її губи, які вигнулися в спокусливій усмішці. Ось так швидко у неї закінчилася депресія!

У ресторані ми провели не надто багато часу. Випили по чашці кави, поговорили про дрібниці і, переконавшись, що істерики більше не буде, вирішили йти.

– Віка, ти на машині? – запитали мене раптом. 

– Ні, мене привіз Микола, – здивовано відповіла я, – а що?

– Чи не міг би молодик підвезти мене додому? Я приїхала сюди на таксі.

– З задоволенням, – похмуро пробурмотів Микола, який зазвичай був дуже балакучим. А тут... 

Хоча мати весело розмовляла всю дорогу, мій настрій зіпсувався.

– Ось тут! – пальчик з блискучим манікюром вказав на кінцеву зупинку.

Автомобіль зупинився. Микола вислизнув з машини, відкрив дверцята, допоміг Вероніці вийти і провів її до воріт. 

Я не стала виходити, лише спостерігала за ними через вікно. Те, як моя мама чіплялася за Миколу, захоплено дивилася на нього і сміялася, ясно свідчило про те, що вона вирушила на полювання. 

Не можу повірити, чи справді їй вистачить сміливості полювати на мого хлопця? Її сміливості цілком вистачило на це. 

Шкода, що в подарованій нам "Шпаргалці для наречених" Микола заповнив лише перші дві сторінки. Він став для моєї матері чоловіком номер п’ять.