Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

Він дивився, як блідне її обличчя.

Стекмен відчув, що треба відштовхуватися від цього. Йому потрібна була її інформація, її вплив на Ґері, і хоч вона не могла свідчити проти свого чоловіка, йому знадобляться її свідчення проти дівера.

Щоб засудити обох чоловіків, доведеться пообіцяти не висувати проти неї звинувачень у пособництві чи спільництві. Він підозрював, що йому перепаде за рішення укласти з цією жінкою угоду, але це був вирішальний вибір, і він мав ухвалити його зараз.

— Ми вже знаємо про участь Ґері у вбивстві Енніка, — мовив він їй. — Але що ви могли б до цього додати, якби я сказав, що не маю наміру звинувачувати вас у приховуванні інформації про причетність Ґері до злочинних дій?

Ділейн зазирнула йому в очі.

— Що ви маєте на увазі?

— Нам відомо про ваші численні проблеми, Ділейн. Ми чимало довідалися про вашу діяльність. Я знаю, що ви ходили до поліції Кіркерсвілля й Департаменту шерифа в окрузі Лікінґ…

Вона зиркнула на нього:

— Тоді чому мій дівер досі не у в’язниці?

— Ну, постривайте трохи, — сказав Стекмен, розгортаючи величезний швидкозшивач і виймаючи звідти кілька сторінок. — Ось чому я хочу поговорити з вами — про те, що ви розповіли лейтенанту Шорту. Отже, як я зрозумів, ви натякали, що в нашому Департаменті є люди, яким платив Мікі Маккен за ігнорування незаконної торгівлі спиртним, і саме вони відповідальні за його смерть.

— Ні! Я ніколи не збиралася такого казати, — заперечила жінка. — Власне, я знаю напевне, що вони тут ні до чого. Коли я говорила з офіцерами в Кіркерсвіллі й окрузі Лікінґ, мені навіть заїкнутися не дали про причетність мого дівера до «вбивств 22 калібру». Усе, що їх цікавило, це моє особисте життя з Маккеном… і про полісменів-хабарників з Колумбуса.

— Гаразд, Ді. Гарантую вам зараз, що ми не порушимо проти вас справи за тими обвинуваченнями, але якщо я колись дізнаюся, що ви були причетні до вбивств, у вас не буде жодного імунітету. Я обвинувачу вас у цих убивствах.

— Мене там не було, — твердо заявила Ділейн. — Я нікому нічого не заподіяла.

— Гаразд. То ви готові говорити?

— Якщо мене не переслідуватимуть за те, про що ви кажете, я говоритиму з вами.

Стекмен переглянув свідчення, які вона дала колись Шорту, і жінка повторила своє звинувачення, що Таддеус Чарльз Льюїнґдон примусив її чоловіка Ґері допомагати йому у вбивствах.

Чарльз, наполягала вона, є вожаком серед братів, маминим улюбленцем. Він надзвичайно агресивний і контролює всіх членів родини. Має пістолет, повідомила жінка, — чорний автоматичний, із довгим дулом. На дулі тоненькі подряпини від глушника.

— Дуже схожий на той, який я купила для Ґері, — додала вона.

Стекмен відчув під час допиту, що для Ділейн важливі дві речі: щоб обвинувачення лягло не так на Ґері, як на Чарльза, і щоб їй дозволили вийти сухою з води. Він мав бути дуже обережним, розігруючи свою партію, адже підчепив велику рибу — і мусив подбати про те, щоб вона не зірвалася. Просто мав дати їй певне послаблення.

— Скажіть мені, Ділейн, чи Ґері коли-небудь надавав вам хоч якусь інформацію на користь того, що Чарльз замішаний у «вбивствах 22 калібру»?

— О, так. Ґері розповів мені, що Чарльз убив дівчат у «Кафе Форкера» в Ньюарку. Це правда, що Ґері був із ним, але вбивства скоював Чарльз.

— Навіщо було їх вбивати? Який мотив?

— Я не знаю про Ньюарк. А от Мікі Маккена Ґері вбив, щоб помститися, бо Маккен змушував мене займатися проституцією.

Усвідомлюючи, скільки всього вона повідомляє йому, Стекмен приховував хвилювання за кам’яним виразом обличчя. Він мав дати жінці змогу викрити обох, і зробити це так, щоби справа не розвалилася в суді.

Під його м’яким тиском Ділейн зізналася, як розповіла обом братам, що Мікі носив із собою чимало готівки і що, на її думку, він мав сейф у себе вдома.

— Однак ви знали, що Мікі має пістолет, адже так?

Вона кивнула.

— Я бачила його короткоствольний 38-каліберний пістолет, коли зустрічалася з ним.

— Ви знаєте, де зараз цей пістолет?

— У машині. В ранці.

— У вас ще й зброя Мікі в машині, разом зі зброєю Ґері?

— Так. Послухайте, чому б мені не почати спочатку…

Ділейн описала сварку з Ґері перед тим, як вони з Чарльзом пограбували крамницю «Вестерн Авто» у вересні 1977-го, щоб дістати зброю. Вона була проти цього, запевнила жінка, але Ґері все одно пішов із братом. Ділейн у подробицях розповіла про всі вбивства: як їх планували, як здійснювали, що робили з краденим майном і як Ґері та Чарльз поводились опісля.

— Я свідчитиму проти Чарльза, — сказала вона. — Я наполягаю на тому, щоб свідчити проти нього.

— Упевнений, що вас викличуть, — відповів Стекмен. — Але спершу ми маємо заарештувати його. Якщо Ґері підтвердить те, що ви кажете.

— Можна мені побачитися з чоловіком?

— Гадаю, я можу розпорядитися, щоб його привели. Поки ви чекатимете, можливо, захочете освіжитися.

Допит тривав годину п’ятнадцять хвилин.

Доки Ділейн була в умивальні, Стекмен зателефонував детективу Стіву Мартіну з Департаменту шерифа й запитав, чи можна привезти Ґері з окружної в’язниці до Центрального поліційного відділка. Оскільки Ґері був тепер в’язнем Мартіна, той міг забрати його з в’язниці без бюрократичних перепон. Мартін відповів, що привезе Ґері сьогодні до восьмої вечора.

Потім Стекмен запустив у дію свій план взяття під варту Таддеуса Чарльза Льюїнґдона. Він знав, що важливо якомога швидше відрядити полісменів до будинку старшого брата, оскільки новину, що Ґері заарештований, скоро підхоплять репортери — і тоді Чарльз точно втече.

Та водночас Стекмен відчував, що слід діяти методично. Разом із прокуратурою округу Франклін він уточнив процедуру, дбаючи про те, щоб торкнутися кожного основного пункту обвинувачення. Він мав бути впевненим у наявності «обґрунтованої підозри», перш ніж схопити Чарльза без ордера на арешт. Найважливіша справа його життя не повинна розвалитися в суді через поліційну недбалість, якщо він може цьому хоч якось зарадити.

Він зателефонував лейтенанту Шорту в округ Лікінґ і попросив під’їхати до будинку Чарльза, але не заарештовувати його, доки не прибудуть детективи з Колумбуса і він не віддасть наказу.

Потім скликав своїх людей і наказав їм о восьмій тридцять зустрітися з босом Шорта, шерифом округу Лікінґ Максом Марстоном і його помічниками на зупинці для вантажівок біля перетину трас І-70 і 37. Звідти вони мали виїхати до гаражів Дорожнього патруля штату.

— Там ви опинитесь поблизу будинку Чарльза Льюїнґдона, — повідомив Стекмен. — Коли я віддам наказ, Шорт поведе вас у будинок. Перш ніж ви заарештуєте Чарльза, я маю почути, як Ґері підтвердить звинувачення Ділейн, що його брат замішаний у цьому. Телефонуйте мені кожні півгодини, і я дам вам знати, коли його брати.

Після того як вони пішли, Стекмен увійшов до кабінету відділу вбивств і став чекати, доки привезуть Ґері Лью­їнґдона для подальшого допиту Макменемі й Вомельдорфом. Він