Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

З цими словами диявол подув на священника льодовим подихом. Холод, який охопив його, був неможливо витримати. Священник відчув, як його кінцівки замерзають, лід повільно піднімався від ніг до грудей, захоплюючи його, як смертоносна сітка. Він намагався рухатися, але його тіло відмовило.

— Ласкаво просимо в дев'ятий круг, священнику, — промовив Люцифер, його голос тепер був майже чутний. Тут, у цьому вічному льоду, ти залишишся назавжди. Ти хотів обдурити диявола, скористатися мною, але насправді ти обдурив себе, думаючи, що можеш контролювати сили, які служать лише мені.

Втомлене тіло священника заледеніло...

Священник перебував в льодовій тюрмі дев'ятого кола, де час втратив будь-який сенс. Його думки змішувалися, а спогади розмивалися, як лінії на старому, зношеному пергаменті. Біль і холод стали його постійними супутниками, і здавалося, що порятунку немає.

Але одного разу, коли страждання досягли свого піку, перед його внутрішнім зором сплили образи з минулого. Серед них був один, незвичайно яскравий, який не давав йому спокою.

Він згадував лікаря. Того самого чоловіка, який, попри всі жахи, зміг знайти в собі сили боротися. Лікар, якого священник вважав слабким і недостойним, виявився сильнішим, ніж він міг припустити. Священник згадував, як лікар востаннє підняв голову, з трудом промовляючи слова прощення. Тоді він не зрозумів, що саме змусило його засумніватися у своєму шляху. Але тепер, згадуючи, він відчув щось нове, невідоме раніше — тиху, слабку надію.

Священник, замерзаючи в льодовій пастці, тримався за ці спогади, як за останню нитку, що пов'язує його з тим, що колись було життям. Він почав розмірковувати про те, що якщо лікар, попри все, зміг знайти в собі сили боротися, то, можливо, і в нього є шанс.

У той момент, коли думки священника сконцентрувалися на цьому, він відчув щось незвичайне. Спочатку це був лише легкий трепет, ледь помітне відчуття тепла, яке проникало крізь льодяну корку, що обвивала його тіло. Він не міг повірити в це — тепло тут, в пеклі? Він хотів відмахнутися від цього, як від ілюзії, але тепло наростало. Раптом серед безмежної темряви з'явився маленький промінь світла. Він був таким крихітним, що ледве помічався, але його м’яке, ніжне сяйво привернуло увагу священника.

Цей промінь світла пронизував лід, розтоплюючи його, як сонце розтоплює сніг. Священник відчув, як лід навколо його тіла почав тріскатися. Всередині нього виникло відчуття, що цей промінь — не просто випадковість. Можливо, це був знак, шлях, який він шукав, навіть не усвідомлюючи цього.

Він простягнув руку до світла, і те, ніби відповідаючи на його рух, обвило його зап'ястя. Світло було теплим, воно наповнювало священника силою, якої він вже давно не відчував. Щоразу, коли світло проникало глибше, священник відчував, як льодові кайдани ослаблюють, а його тіло поступово оживає. Ледь чутний звук доносився з світла: "Ти можеш знайти шлях назад. Твоя історія не закінчена."

Промінь світла, тепер трохи яскравіший, став показувати йому дорогу, ведучи його через льодові пустоші. Він не знав, куди приведе цей шлях, але знав одне: він мусив слідувати за світлом. Цей крихітний промінь був початком чогось нового, чогось, що могло б вивести його з тьми. Перед ним відкрилася дорога, що веде далеко вгору, і в цей момент священник зрозумів, що він може обрати інший шлях.