Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

 Потрібно встигнути до того, як почнеться дощ, – він виклав кілька срібних і мідних монет, частину відсипав собі в полотняний мішечок на дорогу та життя, а решту залишив Ясону. Якщо пані Мита буде дуже зайнята або знову поїде відвідувати внуків у іншому місті, на другому березі річки, учень знайде, куди витратити монети і зможе придбати необхідні продукти для життя.

– Я знайду пані, а потім заберу речі та піду. Благослови тебе янголи, Ясоне, й твою душу.

Ясон знизав плечима.

– Вже.

– Бачу твоє вже.

– З долею нічого не вдієш, – миттю відповів Ясон.

Говорити з цим хлопцем було знущанням, але Кафце схилявся до того, що це благословення. Тому він лише тихо прикрив двері за собою та, роздумуючи над листом, попрямував до пані Мити, яка вже помітила його у вікно. Тюль заворушилася, і яскрава шапка зникла з виду. Стара пані Мита жила поряд майже двадцять років. Кафце пам’ятав її ще з дитинства, але вона вже тоді була старою та дуже доброю. Її посмішка завжди була яскравою, теплою, як сонце. Він вважав, що з нею Ясону буде краще, ніж залишити хлопця у столиці. Кафце Фоне переступив через калюжу і важко зітхнув. Досі відчував біль у тремтячих ногах. Дорогу додому він просто біг, тікав від того жаху, який влаштував майже своїми руками, а тепер вдавав святого. Знову.

– Пані Мита! Радий вас бачити, благослови вас янголи!

– Вже! – тихо відповіла пані та усміхнулася, дивлячись, як викривилося обличчя Кафце.

Пані вже недолюблювала це привітання і подумки готувалася змінити його на щось інше, але саме зараз нічого не спало на думку.

– А вас як благословили янголи? – не втримався від питання Кафце.

– Ой, любий синку, звичайними справами, наприклад, слідкуванням за вашим хлопчиком.

– Як я міг про це не подумати, – зітхнув Кафце Фоне, пані відкрила двері та запросила його в дім.

– Чули вже, що трапилося ввечері святкування? Скільки разів казала, тримайтеся трохи далі, ні, ні, ніхто й слухати не хоче. Ось тепер отримали – таке горе, така гарна дівчинка… – пані качала сивою головою і дивилася на свої ніби посічені лезом долоні. Кафце одразу помітив чорне убрання та застарілий біль, який раптом став живим. До шлунку підійшла вчорашня їжа, нудота посилювала тремтіння, і Кафце витер піт маленькою носовою хустинкою з дивно вишитою ластівкою.

– Чув, навіть бачив, – зізнався він. – Можливо, вчорашній день переконає їх більше не влаштовувати святкування на честь демонів і не ламати двері будинків. Янголи не для того охороняють наш спокій і наші душі.

– Ой, ой, згодна з вами, та ж діти, як же їх вберегти від цього, – вона схопилася за щоки, які знову зблідли. – Говорила з одним моїм знайомим, гарний чоловік, працьовитий, так його дочка ще й солодощі готувала для демонів, мовляв, всі друзі тут!

Кафце підтримав її тривалим покачуванням голови та серйозно подивився на жінку.

– Демони та янголи стали частиною нашого життя завдяки святу Єлізіума та Гадеса. Я б взагалі не святкував це свято. Можна було б окремо визначити свято для янголів, – поділився своєю думкою Кафце. Пані кивнула. Багато хто був тієї ж думки, але діти росли з цим святом, майже щороку готуючи солодощі, одягаючи вишукані сукні та костюми, прикрашаючи місто чи село і тим самим відкриваючи свої душі. Це створило стільки проблем, що в якийсь момент він перестав жалкувати про той вечір, про ту жертву. Зробив короткий вдих, він знову подивився на пані – вона сиділа тихо, пошепки промовляючи свою улюблену молитву. – Що ж, за Ясоном потрібно прослідкувати, я їду в столицю.

– Ой, з великою радістю буду з Ясоном. Він дуже милий хлопчик.

Кафце Фоне видихнув. Він не приховував того, що хвилювався за свого вихованця, і поїздка в такому випадку стала б справжнім випробуванням. Але пані погодилася. Тепер Кафце міг спокійно дихати і робити те, що йому потрібно. На відміну від його дому, у пані Мити було тепло і затишно. Той запах сирості, що переслідував його майже всюди, був відсутній. Нагадування про могилу зникло, і Кафце Фоне, дивлячись на біло-рожеві долоні пані, пригадував свою родину, від якої залишився тільки брат. У їхньої матері були теплі, м’які долоні, а ще довгі пальці з красивими, чистими нігтями.

– Ясон не принесе вам проблем.

– А то, говорю ж, милий хлопчик. Часто говорить про янголів, ніби знає набагато більше за вас.

– Він багато читає, – коротко відповів Кафце і, встаючи, вклонився, подякувавши за послугу. Все ж таки старим людям важко впоратися з дітьми, проте в тому, що у них буде все гаразд, Кафце Фоне не сумнівався – Ясон виглядає занадто дорослим для свого віку.

– Ми гарно проведемо час. Я навчу його… в'язати.

– Головне, щоб він вас цьому не навчив.

– О, ні, я вже запитувала, – пані засміялася.

Вони помічали дивність Ясона, проте таким дітям ніхто не дивувався: деякі люди мають велику силу душі і в майбутньому можуть стати справжніми янголами, якщо збережуть цю мудрість та світлість. Якщо ж ні, то… Кафце не хотів думати про пекло. Він жадав прощення – для себе і для свого учня, якого можливо потягнув у прірву, де жар обпікав щоки, руки, обличчя, де все тіло палало від болю. Його тіло почало знову тремтіти, і Кафце поспішив втекти в столицю.