Читати книгу - "Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу"

Не роззулась тільки Підліснячка.

— Росю, а ти? Рось, ти чого? — вимогливо закликали і її.

— Я… У мене… — Новенька явно розгубилася.

— Дівки, не чіпайте її! — в Ірчиному нарочитому захисті, як і годилось, чемність мішалася з глузуванням. — Значить, не може! Значить, є причини!

Хтось щиро погодився, хтось гмикнув, хтось хіхікнув. Софійка з Іркою непомітно переморгнулися. Мети досягнуто: першу зневагу до ідеальної красуні посіяно!

Росяниця трохи навіть зацьковано поглядала то на двері, то на ручного годинника. І дочекалась-таки порятунку: задзвонив дзвоник, і вчительський свисток покликав до спортзалу шикуватись на фізкультуру.

36. Затишшя

Цей вечір — такий гарний, спокійний. Чорнобілка сховалась за канапою від свого полум’яного фаната Ростика і мирно вилизує шубку. О, киця за зиму підросла, шерстка її розпушилась, і тепер ніхто й не подумає обізвати кішечку потворою!

Мама лагідно пригортає донечку, тато весело мугикає пісеньок. І все це перекриває щасливий Ростиків сміх. Найкраща, найсимпатичніша, найталановитіша дитина світу! Здавалось, іще недавно Софійка не могла діждатись, поки проводитиме з ним перші уроки, а незчулась — ось-ось йому рік, ще й майже водночас заходив і забалакав!

Малий завзято тупцяв кімнатами, і кожен, крім Чорнобілки звісно, весело намагався його вхопити. Від Софійки — до мами, від мами — до тата, від тата — до тітоньки… Так-так, сьогодні навіть Сніжана з Сергієм згадали, що мають у Вишнополі, крім Росави, ще й родичів! Навідались-таки!

Звісно, тітонька переповідала свої медичні відкриття і подвиги, але Софійка вже ладна витерпіти й це, аби лиш чути її срібний сміх у своїй квартирі. Ну, хіба що ненависне ім’я, раз по раз вимовлене Сніжаною, трохи ріже слух.

— Уявляєте, Рося каже, що з розвитком цивілізації людство забуло свої колишні уміння! — Тітоньчині очі горіли натхненням. — Людина занедбала можливості свого організму, а ці можливості велетенські! Зараз учить мене концентрувати енергію. Так я навіть спілкуюся з нашим Сергійком: кладу на живіт і викликаю малого на розмову. А він мені постукує рученятком!

— О, так-так! — замилувано підтверджує Пустельник.

— А якщо, наприклад, свою долоню дуже виразно уявити залізною, її навіть сокира не візьме! Уявити ступні чавунними — і можна ходити по вогні й битому склі. Ще енергію можна переймати й передавати. Виявляється, її можна черпати як від сонця, так і від місяця! Одна — щоб підсилити якусь дію, друга — щоб послабити!

«І когось причарувати!» — подумки продовжила Софійка.

Софійчині батьки аж роти пороззявляли з цікавості. Навіть Ростик уражено примовк.

— Просто якась магія! — напівдовірливо гмикнув тато.

— Росавка її називає жовтою! Адже магія, уявіть собі, буває не тільки чорна й біла! Коли змішати їх, вийде сіра — мистецтво керувати волею інших. Червона допомагає талановитим. Зелена полягає в умінні зцілювати зіллям. Рося найбільше знається на синій, це мистецтво користуватись водою!

«А чого ж очеретній жабі не знатись на воді?» — кривиться мовчки Софійка.

— Є ще магія очисна: виганяє хворобу. Є живильна, Рося каже, по-науковому її назвали б контактною: вселяє, додає багатства чи сил. Є опосередкована: лікувальні дії виконуються не над самим хворим, а над якоюсь його річчю!..

«Атож, тільки, мабуть, на кожну магію є проти-магія! В мене он із гребенем так нічого й не вийшло!» — вклинюється думками в тітоньчину оповідь дівчинка. Звісно, від лікування Софійка була трохи задалека, та все ж…

— Є ще якась така цікава: лікуєш не саму людину, а предмет, схожий на неї, що її уособлює, імітує! Імітативна — так вона сьогодні й називається! Ну, словесна — це й так зрозуміло… Ще часова магія: вона, як Рося мовить, дуже складна. Це коли для одного час ущільнюється й летить швидко-швидко, для іншого — розріджується, сповільнюється…

«О, майже Казимирові теорії!» — Софійка згадала табірного привида.

— …Наприклад, пускає ворог кулю в людину, а та раз-раз — робить так, щоб куля мчала в сповільненому часі, а сама швиденько — в сховок, чи — прискорену кулю у відповідь… Цю магію козаки, ну, чаклуни-характерники, після нас перейняли. Гм, стривайте, чому ж Рося сказала «після нас», якщо це задовго до нас було? Обмовилась? Та, звісно, обмовилась, бо сама ж потім і заявила, що знання цієї магії на сьогодні майже втрачено.

— Ох, не вплутувались би ви в це відьмацтво! — пробувала охолодити тітчин запал. Куди там!

— Зрештою, що таке відьма? Людина, яка відає, тобто знає більше від інших! Людина, яка сповна використовує можливості, дані Богом!

— Бог? Ще скажіть, що Росяниця ходить до церкви!

— Ходить чи ні, але шанує! Ішли якось мимо тієї церквички, що біля маслозаводу. Я запропонувала зайти, вона без ніякого погодилася! Стояла, розглядалась, шептала навіть собі молитву. І вся аж світилась!

Звісно, своїм відьомським місячним сяйвом! Замилить очі в чому завгодно!

— І звідки ж вона бере ці знання? — Софійка інтонацією, всім своїм єством намагалась увігнати в Сніжанину душу бодай крихту сумніву.

— Дар у неї такий! Талант! Уроджений! — аж підносило тітоньку. Далі знов пішли оскомні хвалебні цитати «Рося каже». Тільки під кінець тиради Сніжана згадала про себе. — Рося каже, такий дар є в кожної людини, тільки треба його пробудити, розвинути! Правда, є люди з особливим талантом цілительства, і вона сказала, що до них належу і я… Хоча… Може, Рося пожартувала?..

— Ти чудово знаєш, що не пожартувала! — кинувся на підтримку Пустельник. — І це підтвердять усі твої пацієнти! Це, врешті-решт, підтвердить моя рука, вилікувана тобою!

— Ох, та не варто й згадувати! — засоромлено опустила очі Сніжана.

— Як це не варто? Вчора посковзнувся в підвалі, — пояснював присутнім.

У підвалі? Чи не вужі почали свою чорну роботу? Але дядько продовжував:

— Упав на праву руку! Болить, роздуло! Все, накрилось моє малювання! А Сніжана посмикала, промацала, щось там управила — рука як новенька!

— Ой, тітусю! Ви ж так і нашу біологічну Ліду Василівну можете врятувати? — Софійка вмить забула всі попередні кривди. — З ногою в неї біда!

— Ох, правда! — підхопила й мама. — Я з учителями старших класів рідко стикаюсь, проте Ліди Василівни тепер не помітити просто неможливо! Шкандибає, наче бабуся!

— Треба, щоб ви самі до неї підійшли, бо зневірилась, на жодні прийоми ходити не хоче!

— Не обіцяю, але спробувати можна! — Тітонька взялась записувати номер біологічного кабінету й телефон гімназійної вчительської.

— Не прибіднюйся, усе в тебе вийде! — лагідно запевнив дружину дядько Сергій.

Племінниця зраділа: хоч якась користь від Сніжаниних дивацтв! І майже вибачила ті дивацтва, коли тітонька, зазирнувши до Софійчиної кімнати, хитрувато, наче в добрі колишні часи, підморгнула:

— Троянда? В