Читати книгу - "Будинок з привидами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Трудно було стриматися, і я сказав Галі якомога єхидніше:
— Дивись, кавалер твій прийшов.
— А, облиш! — сказала Галя байдуже і навіть рукою махнула, але, видно, їй неприємно стало, що Котька навіть не привітався. Погасло світло, і завіса заворушилася. Петько Маремуха засовався на лавочці. Підіймаючись, завіса накручувалася на дерев'яну палицю. Ось згорнулася ліра, і ми побачили освітлену сцену. Декорацій не було, тільки ззаду висів чорний клапоть сукна.
На сцену вибіг той самий сивий дідусь, що відривав у нас квитки. Він встиг переодягтися, — замість зеленої вельветової куртки на ньому була довга, по коліна, бархатна толстовка з поясом і з чорним бантом на шиї. Дідусь низько вклонився, і в ту ж мить у залі почувся гамір. Наздоганяючи один одного, глядачі мчали на перші місця. Хтось боляче вдарив мене ліктем у спину, і я пригнувся. З гуркотом упала на підлогу лавочка в другому ряду, кілька чоловік перелетіли через неї; кожен, сідаючи, мов квочка, розсував руки, ноги, намагаючися зайняти якомога більше місця.
— Побігли, сядемо там! — охоплений загальним, хвилюванням, шепнув Петько, рвучко підводячись.
— Сиди! — цитьнув я. — Куди побіжиш? Дивися!
Всі лавочки вже позаймали, і два запізнілих повільно, ніби прогулюючися по залу, поверталися назад. Дідусь підняв руку й сказав:
— Шановні громадяни! З цілком непередбаченого випадку долі наш світовий чемпіонат одвідав ваше чудове стародавнє місто. Зараз ви побачите тут найкращих богатирів нашого часу. Те, що ви побачите, надовго залишиться у вас в пам'яті, і, повірте мені, ваші діти й онуки будуть заздрити вам. Я мушу вибачитися, шановні громадяни, — ми даємо програму у трохи зміненому вигляді. Річ у тім… У залі стало дуже тихо і всі насторожилися. — Річ у тім, — дуже твердо сказав дідок, — що чемпіон Кавказу й Каспійського моря Дадіко Барзашвілі не приїхав…
— Обман! — закричали позаду.
Хтось протяжно свиснув. Загупали ногами.
— Хвилиночку! — закричав дідок. — Нічого не обман.
— Найсправжнісінький шахер-махер! — підводячись, закричав басом високий, широкоплечий чоловік у плесковатій, трохи засмальцьованій кепці.
Це був Жора Козакевич, ливарник з заводу «Мотор». Казали — однією рукою він вільно вижимає млиновий вальц.
— Ви думаєте, обман, так? — закричав Козакевичу дідок. — А я кажу — не обман. Дадіко Барзашвілі їхав з нами. Він усім серцем мріяв побувати у цьому шановному місті, та ба — непередбачена іронія долі. У місті Одесі, — дідок підвищив голос, — у місті Одесі в останню хвилину Дадіка Барзашвілі покусав скажений собака. На вимогу лікарів він залишився робити прививки. Та щоб не засмучувати шановну публіку, — дідок обвів очима зал, — ми розширяємо програму. Волзький богатир, майстер стального затиску Зот Жегульов приймає виклик кого завгодно з присутніх тут і згоден боротися до цілковитої перемоги… Отже, ми починаємо… Маестро, прошу марш…
Коли всі борці, стрясаючи дерев'яну сцену і випинаючи мускулисті груди, пройшли в «параді-алле» перед публікою і зникли за кулісами, дідок у бархатній толстовці попросив на сцену трьох чоловік, що знають французьку боротьбу. Перший піднявся туди сивий залізничник у форменому картузі, за ним — начальник штабу особливого призначення Полагутін, кремезний і чорноволосий військовий у червоних штанях, у чоботях із шпорами і в білій гімнастерці. Не вистачало третього. Дідок вичікувально дивився в зал. І тут дуже легко на сцену вискочив Котька Григоренко. Обсмикуючи батистову сорочку, він сміливо підійшов до дідуся-розпорядника, потис йому руку і сів поруч залізничника на віденському стільці в глибині сцени біля низенького, накритого зеленим сукном столика. Як він не бадьорився, але видно було, що йому ніяково там, на сцені. Котька поклав на стіл свої кулаки і весь час, поки не почалася боротьба, дивився на них. Задавака проклятий! Скрізь і всюди він намагається бути першим, скрізь, сунув свій ніс. Ну ось зараз, — хто його просив іти на сцену? Хіба він знає добре французьку боротьбу? Нічого подібного! Так кожен її знає — і я, і Петько Маремуха. Мені було дуже неприємно, що Котька сидить перед нами, що Галя зможе його весь час розглядати. Вона може полюбити його, і тоді я залишуся в дурнях, — боявся я і думав: «Скоріше б починалася боротьба!»
Майстер стального затиску
Перші дві пари боролися нецікаво: видно було, що їх випустили на приманку; та ось коли розпорядник оголосив: «Алі-Бурхан — Льова Анатема-Молнія!» — в залі загомоніли і всі спрямували погляд на сцену.
Духовий оркестр грав з добрих три хвилини — борці по виходили. Мабуть, вони набивали собі ціну.
Нарешті, похитуючися, з-за куліс перший вийшов чемпіон Азії, знаменитий Алі-Бурхан.
Присадкуватий, рябий, пострижений йоржиком і гостроголовий, з широкими набряклими грудьми, важко ступаючи, він підійшов до рампи. Повільно уклонився і, неначе бажаючи перевірити, чи не провалиться сцена, тупнув ногами по дерев'яній підлозі так сильно, що електрична лампочка вгорі заблимала, неначе перегоряючи. Через плече в' Алі-Бурхана була надіта синя атласна стрічка з двома медалями. Не поспішаючи, Алі-Бурхан зняв її і подав розпорядникові. В цю хвилину з-за куліс дуже легко вискочив Льова Анатема-Молнія, і я зразу перестав дивитися на Алі-Бурхана. Загорілий, з дуже гладенькою блискучою шкірою, з поголеною головою, в парчевих трусиках, Льова Анатема-Молнія рухався по сцені крадькома, наче навшпиньках.
— Це він дав контрамарки! — шепнув Петько.
— Тихше! — сказав я.
Льова Анатема-Молнія уклонився і засунув шнурок, що вибився наверх з легкого черевика, почовгав підошвами по товстій каніфолі і повернувся до Алі-Бурхана. Командир конвойної роти Полагутін узяв із стола дзвіночок і потряс ним.
Борці зразу ж, не встиг стихнути дзвіночок, стали ловити один одного за руки. Алі-Бурхан мені зовсім не подобався, і я дуже хотів, щоб Льова Анатема-Молнія поклав його.
Але це було не так просто.
Алі-Бурхан тільки на вигляд здається таким товстим, неповоротким. Він старий і хитрий борець. Нагнувши поморщену, всю в жирних складках шию, він міцно стоїть на розставлених ногах і майже не рухається з місця, тільки вузькі й хитрі його очі перебігають слідом за Льовою.
Анатема-Молнія не знає, з якого боку зручніше схопити йому Алі-Бурхана. Ось він замірився взяти його під пахви. Раз, два! — нічого не вийшло. Алі-Бурхан ударив важкими руками по загорілих руках Льови, і Анатема-Молнія знову забігав навколо нього. Алі-Бурхан на ходу схопив Льову за руку, потяг його на себе.
Льова простягся на землі.
Алі-Бурхан обійшов раз навколо Анатеми-Молнії. Обходить вдруге. Чого йому поспішати? Він приміряється.
Підняв важку й волохату руку та як бацне Льову по шиї! «Макарони» — так я й
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будинок з привидами», після закриття браузера.