Читати книгу - "Острів Скарбів"

Діставшись місця нашої першої висадки, ми почали перетягувати усе з човна у свою фортецю. Ми нав'ючились так, мало пупи не надірвали, а таки перетягли боєприпаси до частоколу та поперекидали їх через нього. Охороняти залишився лише Джойс, однак із шістьма мушкетами. А ми з Гунтером повернулися до човна за наступною частиною вантажу. Працюючи без відпочинку, скоро ми перенесли все, що привезли з корабля. Джойс і Гантер залишилися в будівлі, а я, веслуючи з усіх сил, гнав назад до «Іспаньйоли».

Ми вирішили ще раз навантажити човен. Певний ризик був, але значно менший, ніж здавалось. Так, їх було більше, зате ми були краще озброєні. Жоден з тих розбійників не мав мушкета. Перш ніж вони встигли б до нас наблизитись, ми встигли б застрелити щонайменше шістьох.

Сквайр очікував на мене біля кормового ілюмінатора. Він здавався підбадьореним і веселим. Сквайр підтягнув човна за кинутий мною канат, і ми знову дуже швидко почали навантажувати його свининою, порохом, сухарями. Потім прихопили по одному мушкету і по одному кортику для мене, сквайра, Рекрута і капітана. Решту зброї ми викинули за борт. Сталь, осяяна сонцем, виблискувала на чистому піщаному дні протоки.

Із відпливом корабель повертало довкола якоря. Біля шлюпок на березі перегукувалися люди. Хоча це і свідчило, що Джойс і Гантер досі непомічені піратами, однак треба було поспішати.

Редрут залишив свій пост у коридорі і скочив у човен. Ми підвели човен до другого борту, щоб забрати капітана Смоллета.

— Хлопці! — голосно крикнув він. — Ви мене чуєте?

Ніхто з баку не озвався.

— Я звертаюся до тебе, Абрагаме Ґрею.

Знову тиша.

— Ґрею, — продовжував містер Смоллет ще голосніше, — я покидаю корабель і наказую тобі йти за своїм капітаном. Я знаю, що в душі ти непогана людина, та й інші, не такі вже і погані. Я засікаю час. Ти маєш тридцять секунд аби приєднатися до нас.

Секунди спливали у цілковитій тиші.

— Спускайся, друже, — заохочував капітан, щоб ми не втрачали дорогоцінного часу. — Кожна секунда зволікання загрожує смертю і мені, і цим благородним джентльменам.

Почулися звуки глухої боротьби, ударів, і на палубу вискочив Абрагам Ґрей. Його щока була порізана ножем. Він підбіг до капітана, мов собака, якій свиснув господар.

— Я з вами, сер, — сказав він.

Обидва скочили у човен, і ми відпливли.

Корабель ми покинули, але й до частоколу ще не дісталися.

Розділ 17

Доктор продовжує свою розповідь. Остання переправа човном

Ця п'ята, і остання, переправа човном закінчилась не так добре, як попередні. По-перше, наша шкаралупка була перевантажена. П'ятеро чоловіків, троє з яких(Трілоні, Редрут і капітан) на зріст понад шість футів — навіть це було занадто для такого човника, як наш. А ще порох, свинина і мішки з сухарями. Тож не дивно, що вода омивала корму. Час від часу вода затікала у човен. До того як ми відпливли приблизно на сотню ярдів, мої штани і фалди каптану промокли до нитки.

Капітан наказав розмістити вантаж інакше, і човник дещо випрямився. Та навіть тепер ми боялися й дихнути, щоб він не беркицьнувся набік.

По-друге, через відплив, утворилася сильна течія на захід, яка потім повертала на південь, у відкрите море через протоку, в яку ми зайшли вранці. Наш перевантажений човен міг перевернутися навіть від найменших хвиль. Та найгірше було те, що течія нас відносила вбік, і не давала причалити за мисом. Якби нам не вдалося впоратися з течією, то ми б опинилися точно біля піратських шлюпок, а їхні господарі могли з'явитися там у будь-який момент.

— Мені не вдається скеровувати човен на частокіл, — сказав я капітанові. Я кермував, а капітан і Редрут гребли. Нас відносить течією. Можете налягти на весла?

— Якщо ми наляжемо на весла, нас заллє вода, — сказав капітан. Ви, прошу вас, постарайтеся тримати кермо прямо проти течії. Доти, поки не усталиться потрібний курс…

Нас відносило на захід доти, поки я не спрямував ніс чітко на схід, під прямим кутом до того шляху, яким нам далі треба було пливти.

— Так ми ніколи не дістанемося берега, — сказав я.

— Якщо при інших курсах нас зносить, сер, ми вимушені триматися цього, — відповів капітан. — Нам треба йти вверх за течією. Якщо нас знесе, сер, — пояснював він, — у підвітряний бік від частоколу, невідомо, де доведеться сходити на берег, ще й розбійники можуть на нас напасти. Якщо ж триматимемося цього курсу, течія скоро ослабне, і ми зможемо маневрувати близько від берега.

— Течія вже слабша, сер, — сказав матрос Ґрей, який сидів біля носа човна. — Можна трохи повернути до берега.

— Щиро дякую, друже, — подякував я йому, ніби між нами завжди були приятельські взаємини.

Не змовляючись, ми всі поводилися з ним так, ніби він від самого початку був на нашому боці.

Раптом капітан споважнів і вигукнув:

— Гармата!

— Я теж думав про це, — сказав я, гадаючи, що він остерігається бомбардування нашого оплоту з гармати. — Але вони не зможуть переправити гармату на берег, а навіть якби і змогли, то вона застрягне у лісі.

— Та ви озирніться, — сказав капітан.

У поспіху ми забули про дев'ятифунтову гармату. П'ятеро пройдисвітів уже стягували з неї «куртку». Так вони називали просмолений вітрильний чохол, яким була накрита гармати. Я згадав, що ми залишили на кораблі порох і ядра, тож негідники легко зможуть їх дістати, варто лише разок цюкнути сокирою…

— Ізраїл був каноніром на кораблі Флінта, — хрипло мовив Ґрей.

Я спрямував човен просто до берега. Тепер ми легко справлялися з течією, але все ще повільно просувалися вперед. Човен слухався керма, та на халепу, саме тоді він був повернутий бортом до «Іспаньйоли» і в такому положенні був просто ідеальною мішенню.

Ми не лише бачили, а навіть чули, як рум'янощокий псевдобоцман Ізраїл Гендс котив палубою ядро.

— Хто з нас найкраще стріляє? — поцікавився капітан.

— Безперечно, містер Трілоні, — відповів я.

— Містере Трілоні, застрельте одного з цих негідників. Якщо ваша ласка, Гендса, — сказав капітан. — Трілоні був рішучий і холодний. Він перевірив свій мушкет.

— Обережніше, сер, — застеріг капітан, — не переверніть човна. Всі решта будьте напоготові та намагайтеся втримати рівновагу.

Сквайр підняв зброю, веслярі перестали веслувати, ми пересунулися до протилежного борту, щоби втримати рівновагу. Цього разу все було гаразд. Човен не набрав ані краплі води.

Пірати за той час розвернули гармату і тепер Гендз, який стояв з пробійником біля жерла, був зручною мішенню. Та нам не пощастило. Трілоні стрілив, але Гендс