Читати книгу - "Твори: оповідання, романи, листи, щоденники"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Зараз він нахилиться вперед, — подумав Ґеорґ, — хоч би не впав і не покалічився!». Це слово пронизало його мозок.
— Стій там, де стоїш, ти мені не потрібен! Думаєш, у тебе ще вистачить сили підійти до мене, і ти не підходиш тому, що сам не хочеш? Не дури себе! Я ще багато дужчий за тебе. Сам я, може, й мусив би поступитися, але мені віддала свою силу мати, з твоїм приятелем ми тісно пов’язані, твої клієнти ось тут, у мене в кишені!
«Навіть у спідній сорочці він має кишені!» — подумав Ґеорґ, а ще подумав, що цією фразою міг осмішити батька перед цілим світом. Ця думка тільки на мить майнула в його голові, потім, як усе сьогодні, він її забув.
— Візьми за руку свою наречену і спробуй з’явитися мені на очі! Я її так відшию від тебе, що з неї аж пір’я летітиме!
Ґеорґ скривив губи, наче не вірив йому. Батько лише кивнув головою в той куток, де стояв Ґеорґ, підтверджуючи тим, що він не жартує.
— Як ти мене сьогодні розважив, коли прийшов і спитав, чи писати приятелеві про свої заручини. Та ж він усе знає, дурню, все знає! Я написав йому, бо ти забув забрати в мене перо й папір. Тому він роками вже не приїздить, бо знає все у сто разів краще за тебе, твої листи він, не читаючи, жмакає і кидає в кошик на сміття, а мої читає і перечитує!
Він так захопився, що замахав рукою над головою.
— Він знає все в тисячу разів краще за тебе! — крикнув він.
— У десять тисяч разів! — мовив Ґеорґ, щоб висміяти батька, але ще на його устах слова ці набули вкрай поважного звучання.
— Я вже роками чекаю, що ти прийдеш до мене з цим питанням! Думаєш, мене ще щось журить? Думаєш, я газети читаю? На! — І батько кинув Ґеорґові газету, що якимось дивом потрапила разом із ним до ліжка. Газета була стара, Ґеорґ навіть не знав такої. — Як довго ти вагався, поки остаточно зважився! Мати встигла померти, їй не довелось натішитися такою радісною подією, приятель сходить нанівець у своїй Росії, він уже три роки тому був такий жовтий, що хоч на цвинтар неси його, а я — сам бачиш, який я став. Ти ж не сліпий!
— То ви шпигували за мною! — крикнув Ґеорґ.
— Ти, мабуть, хотів це сказати раніше, — співчутливо, ніби між іншим, мовив батько. — Воно вже ні до чого. — І додав голосніше: — Отже, тепер ти знаєш, що діялося навколо тебе, досі ти знав тільки про себе! Властиво, ти був невинною дитиною, але найпевніше ти був сатаною в людській подобі! А тому знай: я засуджую тебе на смерть у воді!
Ґеорґ відчув, наче його щось жене з кімнати, у вухах у нього ще лунав гуркіт, з яким батько впав на ліжко. На сходах, якими він збіг, наче похилою площиною, він налетів на служницю, що підіймалася нагору прибрати в помешканні.
— Господи! — вигукнула вона й затулилася фартухом, але Ґеорґ був уже за дверима.
Він вискочив за хвіртку й перебіг дорогу. Його тягло до річки. Він учепився в поруччя, немов голодний у шматок хліба, і перекинув через нього ноги, як добрий гімнаст, бо замолоду справді був добрим гімнастом на гордість своїх батьків. Міцно тримаючись дедалі слабшими руками за поруччя, він дивився крізь його прути, коли надійде автобус, що заглушить звук падіння. Тоді тихо мовив:
— Дорогі батьки, я ж завжди любив вас.
І відпустив руки. Саме тієї миті на мості був жвавий рух.
(Переклав Євген Попович)
У виправній колонії
— Це — апарат особливий, — сказав офіцер ученому-мандрівникові, майже зачудованим поглядом окидаючи, звичайно ж, добре знайомий йому пристрій.
Мандрівник, схоже, лише з ввічливості прийняв пропозицію коменданта побути на виконанні смертного вироку одному солдатові, засудженому за непослух і образу начальника. Та й у самій виправній колонії ця страта аж такого великого зацікавлення, судячи з усього, не викликала. У кожному разі тут, у цій невеликій, але глибокій піщаній долині, зусібіч оточеній голими схилами, виявився, крім офіцера та мандрівника, лише сам засуджений — дубуватий широкоротий чоловік зі скошланою кучмою на голові й зарослим обличчям — та ще солдат, що тримав у руках важкого ланцюга, від якого тяглися тоненькі ланцюжки: ними, скріпленими поміж собою ще й окремими ланцюжками, засуджений був прикутий за шию, зап’ястки та щиколотки на ногах. У всьому вигляді засудженого прозирала, до речі, така собача відданість, що складалося враження, ніби його спокійно можна відпустити погуляти на схилах, а тоді перед початком страти лише свиснути — і він одразу прибіжить.
Мандрівника не дуже цікавив пристрій, і він вочевидь досить байдуже походжав туди-сюди за спиною в засудженого, тоді як офіцер був заклопотаний останніми приготуваннями — то залазив під глибоко вкопаний у землю пристрій, то підіймався приставною драбиною нагору й оглядав його верхні вузли. Роботи ці можна було перекласти, власне, й на якого-небудь механіка, одначе офіцер виконував їх сам, і то вельми ретельно — чи то він був таким великим шанувальником цього пристрою, чи то довірити ці роботи нікому іншому не можна було з інших причин.
— Отепер усе готово! — нарешті вигукнув він і зліз із драбини.
Він був страшенно зморений, дихав, широко роззявляючи рота, а з-під комірця його мундира виглядали дві застромлені туди тоненькі жіночі носові хустини.
— Ці мундири для тропіків, либонь, усе ж таки надто важкі, — зауважив мандрівник замість того, щоб, як очікував офіцер, поцікавитися пристроєм.
— Ну, звісно, — відказав офіцер, миючи забруднені мастилом руки в заздалегідь наготовленому цеберку з водою, — але вони для нас — частинка батьківщини; ми не хочемо втрачати батьківщину… Одначе погляньте на цей апарат, — відразу додав він і, витираючи рушником руки, показав на пристрій. — Досі доводилося працювати руками, а тепер апарат функціонує вже цілком самостійно.
Мандрівник кивнув головою й перевів погляд туди, куди показував офіцер. А цей, щоб устерегтися від будь-яких несподіванок, промовив:
— Неполадки, звичайно, трапляються, але сьогодні, гадаю, обійдеться без них. Хоча готовим слід бути все ж таки до всього, адже апарат має працювати дванадцять годин безперервно. Та якщо неполадки й стануться, то лише зовсім дрібні, і ми їх негайно усунемо… Чи не хочете посидіти? — спитав він нарешті й, діставши з купи плетених крісел одне, запропонував його
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники», після закриття браузера.