Читати книгу - "Енеїда"

Безщадно кров рутульську ллють.

Рутульці з криком в город пруться,

Як од серпа колосся жнуться.

Як над пашней хурчать ціпи,

Так ісполинськії дрючини

Мозчили голови і спини

І всіх молотять, мов снопи.

Побачив Турн таку проруху,

Од злості ввесь осатанів;

Здригнувсь, мов випив чепуруху,

К своїм на поміч полетів.

Як тілько в кріпость протаскався,

Тузити зараз і прийнявся,

Хто тілько під руку попавсь:

Убив він з Афідном Мерона

І зо всього побіг розгона,

Де Битіас в крові купавсь.

З наскоку тріснув булавою

По в язах, великан упав,

Об землю вдаривсь головою

І кріпость всю поколихав.

Реветь, і душу іспускаєть,

І воздух грімом наповняєть;

На всіх напав великий страх!

Не спас ні рост, ні сила многа,

Пропав Битіас, мов стонога;

І ісполин єсть черв і прах.

Пандар погибель бачив брата.

Злякався, звомпив, замішавсь

І од рутульська стратилата

Якмога швидше убиравсь.

Проміж оселею хилявся,

Тини переступав, ховався,

І щоб од Турна увильнуть,

Ворота зачинив у брами

І завалив їх колоддями,

Хотів од бою оддохнуть.

Но як же сильно удивився,

Як Турна в кріпості уздрів;

Тогді із нужди прибодрився

І злостію ввесь закипів.

«Ага! ти, шибеник, попався,

Без зву к нам в гості нав'язався, —

Пандар до Турна закричав. —

Пожди, от зараз почастую,

Із тебе виб'ю душу злую,

До сього часу храбровав!»

«Ану прилізь! — Турн одвічає. —

Келебердянськая верства!

Як б'ю я-брат твій теє знає,

Ходи, тобі вкручу хвоста».

Тут Пандар камінь піднімає

І в Турна зо всіх жил пускає,

Нирнув би Турн навіки в ад!

Но де Юнона не взялася

І перед Турном розп'ялася,

Попав богиню камнем влад.

Незриму чує Турн заслону,

Бодриться, скачеть на врага.

На поміч призива Юнону,

Пандара по лобу стьога,

І вовся з ніг його зшибає.

До мізку череп розбиває;

Пропав і другий великан!

Така потеря устрашила

І серце бодреє смутила

І самих храбрійших троян.

Удачею Турн ободрився,

По всіх усюдах смерть носив;

Як кнур свиріпий, роз'ярився

І без пощади всіх косив.

Розсік надвоє Філаріса.

В яєшню розтоптав Галіса,

Кріфею голову одтяв,

Щолкав в виски, штурхав під боки

І самії кулачні доки

Ховались, хто куди попав.

Троянці злеє умишляють,

Щоб преч із кріпості втікать;

Своє лахміття забирають,

Куди удасться тягу дать.

Но їх Обозний Генеральний

Над всіма остававсь начальний,

Серест вельможний обізвавсь:

«Куди? — Вам сорому немає!

Хто чув? Троянець утікає!

Чого наш славний рід доживсь!

Один паливода ярує,

А вас тут стілько, боїтесь;

В господі вашій вередує

Рутульський шолудивий пес!

Що скаже світ про нас, трояне?

Що ми шатерники-цигане,

Що ми трусливійші жидів!

А князь наш бідний що помислить?

Адже ж за воїнів нас числить,

За внуків славнійших дідів.

Зберіться, Турна окружіте,

Не сто раз можна умирать;

Гуртом, гуртом його напріте,

Від вас він мусить пропадать».

Агу! Троянці схаменулись,

Та всі до Турна і сунулись;

Пан Турн тут на слизьку попав!

Виляв, хитрив і увивався

І тілько к Тібру що добрався,

То в воду стриб, — пустився вплав.

Частина шоста

Зевес моргнув, як кріль усами,

Олімп, мов листик, затрусивсь;

Мигнула блискавка з громами,

Олімпський потрух взворушивсь.

Боги, богині і півбоги,

Простоволосі, босоногі,

Біжать в олімпську карвасар.

Юпітер, гнівом розпалений,

Влетів до них мов навіжений

І крикнув, як на гончих псар:

«Чи довго будете казитись

І стид Олімпові робить?

Щодень проміж себе сваритись

І смертних з смертними травить?

Поступки ваші всі не божі;

Ви на сутяжників похожі

І раді мордовать людей;

Я вас із неба поспихаю

І до того вас у караю,

Що пасти будете свиней.

А вам, олімпські зубоскалки,

Моргухи, дзиги, фіглярки,

Березової дам припарки,

Що довго буде вам втямки.

Ох, ви на смертних дуже ласі!

Як грек на ніжинські ковбаси.

Все лихо на землі од вас,

Чрез ваші зводні, женихання,

Не маю я ушановання;

Я намочу вас в шевський квас.

Або оддам вас на роботу,

Запру в смирительних домах,

Там виженуть із вас охоту

Содомить на землі в людях.

Або я луччу кару знаю,

Ось як богинь, я укараю:

Пошлю вас в Запорозьку Січ;

Там ваших каверз не вважають,

Жінок там на тютюн міняють.

Вдень п'яні сплять, а крадуть вніч.

Не ви народ мій сотворили,

Не хист создать вам черв'яка;

Нащо ж людей ви роздрочили?

Вам нужда до чужих яка?..

Божусь моєю бородою

І Гебиною пеленою,

Що тих богів лишу чинів,

Які тепер в війну вплетуться;

Нехай Еней і Турн скубуться,

А ви глядіть своїх чубів».

Венера молодиця сміла,

Бо все з воєнними жила,

І бите з ними м'ясо їла,

І по трахтирах пуншт пила;

Частенько на соломі спала,

В шинелі сірій щеголяла,

Походом на візку тряслась;

Манишки офицерські прала,

З стрючком горілку продавала

І мерзла вніч, а вдень пеклась.

Венера по-драгунськи сміло

К Зевесу в витяжку іде,

Начавши говорити діло,

Очей з Зевеса не зведе:

«О тату сильний, величавий!

Ти всякий помисл зриш лукавий,

Тебе ніхто не проведе;

Ти оком землю назираєш,

Другим за нами приглядаєш,

Ти знаєш, що, і як, і де.

Ти знаєш, для чого троянців

Злим грекам попустив побить;

Енея з пригорщею ланців

Велів судьбам не потопить;

Ти знаєш лучче всіх причину,

Чого Еней приплив к Латину

І біля Тібра поселивсь?

Ти ж словом що опреділяєш,

Того вовік не одміняєш;

Відкіль же Турн тут притуливсь?

І що такеє Турн за свято,

Що не вважає і тебе?

Фрігійське плем'я не проклято,

Що всякий єретик скубе;

Твої закони б ісполнялись,

Коли б олімпські не мішались

І не стравляли би людей.

Твоїх приказів не вважають,

Нарошно Турну помагають;

Бо, бач, Венерин син Еней.

Троянців бідних і Енея

Хто не хотів, той не пужав;

Терпіли гірше Прометея,

На люльку що огню украв.

Нептун з Еолом з перепросу

Дали такого переносу,

Що й досі зашпори щемлять.

Другії ж боги… Що казати?

Діла їх лучче мусиш знати,

Енея тілько не з'їдять.

О Зевс! О батечку мій рідний!

Огляньсь на плач дочки своєй;

Спаси народ фрігійський бідний.

Він діло єсть руки твоєй.

Як маєш ти кого карати,

Карай мене. — карай! Я мати,

Я все стерплю ради дітей!

Услиш Венеру многогрішну!

Скажи мні річ твою утішну:

Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»

«Мовчать! Прескверна пащекухо!

Юнона злобна