Читати книгу - "Чи може бджола вжалити бджолу? Серйозні питання від маленьких людей, на які відповідають великі люди"

Ні, це надто багато клопоту. Коли йдеться про пошуки смачного шматочка, щоб поїсти, люди вважають, що легше зловити тварин, у яких немає гігантських зубів або страшних клешнів. Це правда, що і леви, і білі ведмеді дуже добре вміють вистежувати людей. Тому, хоча бігати за ними не доведеться, проблема полягає в іншому – в тому, що тебе з’їдять швидше, ніж ти встигнеш подумати, як приготувати білого ведмедя або лева.

Коли я був у Монголії, яка розташована на іншому кінці світу, я зупинявся у дуже добрих людей, які звуться цаатани, вони живуть у наметах з оленячої шкіри і кочують зі стадами своїх оленів. Одного вечора до намету родини, яка дала мені прихисток, зайшов чоловік, дуже втомлений на вигляд. Чоловік сказав, що тікав від ведмедя, який хотів з’їсти його, тому що він був вбраний в одяг, зшитий із чудових теплих оленячих шкур. Ведмідь подумав, що чоловік – олень, тому що той пахнув так само! Хоч як сильно чоловік кричав, ведмідь гнався за ним. Вийшло непорозуміння.

І коли ведмідь побачив нарешті, що переслідував не оленя, то вирішив, що міг би поласувати і людиною, чому б ні. Зрештою, чоловікові потрібно було відлякати ведмедя ножиком. Лезо не було таким сильним, як кігті ведмедя, тому знадобилося більше часу. Тож можна зрозуміти, чому чоловік так втомився. Я дав йому чашку чаю, і добра жінка зашила його розірваний одяг.

І з левами так само. Їх не так просто з’їсти. Якось я йшов через пустелю Наміб (у Африці) з трьома своїми верблюдами. Мого улюбленого верблюда звали Нельсон, і, коли було щось, чого він не любив, – окрім жирафів, які були вищими за нього, – то це леви. Йому не подобалася їхня звичка підкрадатися до нас. У мене було те саме відчуття. Мені це зовсім не подобалося. І Нельсон, і я хотіли додому.

Леви оточували нас уночі. Я був упевнений, що вони намагалися вирішити, кого з нас краще з’їсти. Я був переконаний, що вони вибрали б мене, бо верблюди можуть швидко бігати і стрибати, в тому числі по головах тих, хто до них підкрадається. А люди – не можуть.

Тому, хоча люди їдять мавп, змій, кажанів і навіть павуків, вони воліють триматися подалі від білих ведмедів і левів. І сподіваються, що білі ведмеді й леви теж триматимуться подалі від них.

Розповім один з моїх улюблених математичних жартів, який допоможе відповісти на це запитання.

Учитель математики запитує клас: «Яке число найбільше?»

Один з учнів швидко піднімає руку. «Трильйон», – говорить він.

«А як щодо “трильйон один”?» – відповідає вчитель.

«Ну, я майже вгадав», – переможно відповідає учень.

Це смішно (звичайно, це завжди вбиває жарт, коли пояснюєш, чому це смішно), тому що дитина думає, що відповідь вчителя «трильйон один» насправді найбільше число, яке існує. Насправді учитель дає відповідь на запитання «Чи правда, що числа не закінчуються?».

Якби числа закінчувалися, мало б існувати найбільше число. Але якби існувало найбільше число, я міг би провернути той самий трюк, що і вчитель.

Я міг би додати до цього числа одиницю, і в мене було б іще більше число.

Числа ніколи не закінчаться. Їх буде лише більше і більше.

Коли ти думаєш про слово «рослина», то, мабуть, уявляєш собі квітку, дерево або навіть поле трави. Усі ці рослини ростуть із насіння. Але є й інші види рослин, які не виростають із насіння взагалі. Папороті й мохи не мають ні насіння, ні квітів, вони розмножуються за допомогою спор. Спори – це те ж саме насіння, але є деякі важливі відмінності (докладніше про це поговоримо пізніше). Є й інші рослини, які називаються водорості, живуть у воді і не мають спор або насіння, вони розмножуються іншими способами.

Близько 350 млн років тому мохові чагарникові ліси поступилися приголомшливим лісам деревовидних папоротей. Комахи і павукоподібні істоти, яких затопило, користуються їжею і дахом, які надають ці рослини. У водному середовищі плавці деяких риб еволюціонували в ноги, що дозволило їм ходити по землі. Вони стали амфібіями – предками жаб і тритонів.

Саме в цей час спори деяких папоротеподібних еволюціонували і стали більшими, отримали крохмалисте джерело їжі всередині і водонепроникне покриття. Це і було перше насіння. Джерела живлення дали молодим рослинам фору у важких умовах і дозволили вижити в сухих, негостинних місцях, де спори не мали б жодних шансів.

Коли натураліст Чарльз Дарвін писав свою знамениту книжку «Походження видів», він робив досліди у своєму будинку в Даун Хаус в графстві Кент, щоб показати, як довго різні види насіння могли б вижити в морській воді. (Більшості насінин подобалася прісна вода, тому морська вода вважається негостинним місцем.) Дарвін зробив деякі розрахунки, щоб показати, як далеко насіння могло б подорожувати через океан. Це було важливо, тому що за часів Дарвіна не було зрозуміло, як рослини могли оселитися на, скажімо, далеких островах. Дарвін показав, що вони могли полетіти через океан у вигляді насіння і вже там перетворитися на нові види.

Водонепроникне покриття допомогає насінню вижити не тільки в сухих місцях і в океані, а й протягом дуже довгого часу. У