Читати книгу - "№2"

спокою — запроторити до монастирської келії під цілодобовий нагляд. Країна вкрала в нього дорогоцінний час юнацтва, і тепер він не може ні за які мільйони повернути ті свіжі роки. Замість того, щоб бути по-людськи щасливим, насолоджуватися своєю розбрунькованою чуттєвістю, — він титанічно шукав терміни й дефініції, недовірливо розглядав себе під ультрамікроскопом, досліджував свої почуття в колбах-ретортах-мензурках. Країна змушувала засушувати свої почуття і голочкою прибивати до експонатної дошки, привчала дистанціюватися від самого себе, знімати власний епітелій і відсторонено влаштовувати йому експертизу. Країна змушувала запускати зонд углиб самого себе в надії виколупати якусь іншу особину, іншу істоту, якої насправді не існувало. Євхаристійна країна перетворила цього тонкого підлітка на поле катакомб, проритих сліпими кротами. Він регулярно провалювався у порожнисті западини, і хтось дуже заздрісний тримав його знизу за ноги, не даючи полетіти в обійми щастя.

Це був його приватний рух опору, який героїчно тримав кругову облогу. Вищу освіту самоти Ромин син отримав задовго до вступу до університету. В любовних справах він уже на старті став аґностиком: хотів вірити, але не міг. Знав, що його кохання існує, але не міг його осягнути. Мракобісся навколишнього світу заганяло на пружинне ліжко, де самість звила кубло. Ромин син полюбив свою любов задовго до взаємності і навчився її складувати на поличках у темному підземеллі. Країна робила його сильнішим. Вона нарощувала його панцир і кольчугу, він інтенсивно обростав нанообладунками — тоді як країна воювала середньовічними аргументами й цитатами. Проте жовтоокі крокодили задкували в своє багнище, коли він робив успіх за успіхом. Країна беззубо капітулювала, не розуміючи, що його кохання настільки живуче саме тому, що поливається вогнем.

І ось тут урятувала пожовкла газетка. «Пан плюс пані». Шукаючи на стриху макулатуру, він випадково настромився на газету, яка знесла йому покрівлю. Тексти з фотографіями не дуже зацікавили, а от сторінка з інтимними оголошеннями продовбала вікно в світ широкий. В одній із рубрик він прочитав те, для чого не міг знайти назви всі ці кляті роки. Перше, друге, третє... О мамо рідна, цих оголошень були десятки! Та що ж це таке — десятки!!! А він, гуманітарний кретин, у беззвуччі топив свої думи, товкся головою об стіну, вважаючи себе унікальним і обраним! Десятки, два десятки, три десятки оголошень буденно, без надривів, спокійно-преспокійно описували ту формулу пошуку, яка йому ввижалася лише у сновидіннях. Він отримав канал під’єднання до цілого океану вільних можливостей. Тримаючи газетку в руках, він зацементувався в позі навколішки. Було враження, що на цьому припорошеному стриху, який був моргом для речей-відходів, від нього ховали цілий світ, цілу галактику. Як у казці про Нарнію, хлопець ненароком, нічого не плануючи, відкрив тунель до іншого світу, де нарешті зможе бути собою. Він зачудовано сидів на стриху, нічого не помічаючи, і складав плани вишуканої помсти. З закупореного мрійника він перетворився на пірата-корсара, який шмагатиме спину злого світу. Вектор руху набув осмисленості, знайшовся вихід із лабіринту, в якому Ромин син був білою мишкою. Усе стало на свої місця.

— У руках я тримаю доказ, що я існую. Я є.

Упали вартові вежі його країни, вітер порозносив її іграшкові пістолетики, і Ромин син раптом зрозумів, що країна всі ці роки тримала його в темному підвалі з викрученою лампочкою. Він зрозумів, що країна була його мороком, тьмою, вічними присмерками, і він вдячний їй за те, що навчила бачити навіть у темряві. Країна зробила його самотньою автономією, і він вдячний їй за те, що навчився трактувати себе як одиничного абсолюту. Країна своєю силовою педагогікою домоглася зворотно діаметральних результатів: він став найніжнішою ніжністю, найлюбовнішою любов’ю.

Вона все зробила правильно.

15

Каміл став забороненим коханням Єфросинії. Зачакловане коло почало розганятися зусиллями заборон. Їхні очі лазером пропалювали стіни й відстані. Каміл і Єфросинія гачкувалися один за одного всюди, де лише перетиналися. Поволі їхні два простори зсувалися докупи і творили спільний терен, в якому вже неможливо було уникнути перетину. А вони й не уникали. Вона гіпнотично дивилася в його голубінь і ставила плин часу на паузу. Заборонений плід усміхався щокоямочками і поправляв картуза, і цей недбалий жест поправляння картуза прицвяшував її до шершавої стіни стодоли, а далі вона вже не пам’ятала, бо то був суцільний стан солодкого киселю, який ваговито розтікався тілом і затерпав у всіх суглобах.

— Ти вийдеш сюди після того, як ґерр і фрау повечеряють?

— Не знаю, не знаю...

— Ну вийди...

— Не знаю...

— Ну вийди...

— Нам не можна...

— Я знаю... Я буду тебе чекати...

— Я боюся...

— Вийдеш?

Усе — пошепки, і цей шепіт лоскотав більше, ніж голос. Каміл не проявив жодного натиску, жодної агресії, він просто обкутав Єфросинію таким шепотом, який лише кінчиками губ торкався мочки вуха, і від нього підкошувалися коліна й заплющувалися повіки. Звісно, вона вийде після вечері на хвилю, коли двором правитиме амбре матіоли. Єфросинія не могла воювати за своє заборонене кохання, адже ґросмейстери не можуть бути воїнами. Вона могла лише не допустити його, присікти, викорчувати, облити гербіцидом.

Але чех усе вирішив сам.

— Я її кохаю.

Стоячи на ясеновому паркеті, Каміл нервово покусує нижню губу в очікуванні вердикту. Фрау відкладає журнал убік і ледве стримується, щоб не розцілувати чеха за його орлину безбоязність. Камілове повідомлення зіткане зі шляхетної чесності, а ця зброя ніколи не промахується. Чех довго думав, чи взагалі варто виносити цю історію на арбітраж фрау, — і все-таки вирішив діяти нестандартно. Хитро.

— Я її кохаю. Я не можу більше цього приховувати. Я знаю, що за ці слова і мене, і її чекає страшне покарання, може, навіть смерть. Закон забороняє будь-які контакти між ost-ами. Та я більше так не можу. Не можу.

Фрау відчула себе шекспірівським вершителем чужих доль. Вона й раніше помічала, що її служниця Єфросинія заледве втамовує в собі циклони-антициклони, тільки й норовить вибігти у двір за будь-яким дріб’язком, а повертається, як підпалений фаєр. Закоханість нереально чимось прикрити, фрау знає це по собі, тому що вона теж світилася, мов люмінесцентний фотон, коли німець захопив її. Фрау добре знає цей лихоманний блиск очей. Вона їм не може нічим зарадити. Закон є закон. За його порушення світить жорстока кара, а тим паче коли ґерр працює на країну. Кохання супроти правил. Любов супроти заборон. Почуття супроти регламенту.

— Навіщо ти мені це кажеш? Ти ж знаєш, вам не можна бути разом. Крапка.

—