Читати книгу - "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1"

Тигран поглянув на чоловіка, що на останніх словах обернувся і подивився на нас важким поглядом:

— Іноді бувають, — погодився він.

— Що з вами обома? — роздратувалась я.

— Давня справа, — холодно мовив Ждан і пішов далі.

Я спохмурніла. Їхні стосунки додавали ложку дьогтю до мого прекрасного настрою.

За весь час нашої мандрівки вони більше ні словом не обмовились. Мимоволі я почала зауважувати дивні емоційні нитки, що пов’язували цих двох, але поки не наважувалась їх розплутувати. Якщо Тигран захоче, то хай сам мені розповість про те, що між ними сталося. Мені здавалось нечесним дізнаватись про все без його згоди.

Втім, я забула про все, почувши шум води, що наближався.

— Вже недалеко, — мовив з усмішкою Тигран.

Ми вийшли на широченну кам’янисту галявину. Посередині її перетинала широка бурхлива ріка. Та навіть не це прикувало мій погляд — метрів за триста праворуч був водоспад, що зривався вниз, стікаючи кам’яним обличчям велета з роззявленим ротом і міцно заплющеними очима. Те обличчя буквально лежало на дні річки, а ніс виступав з води. Я здригнулась.

— Це… це… страшно, — прошепотіла я зупинившись. Тигран усміхнувся і обійняв мене за плечі.

— Я знав, що тобі сподобається.

— Це місце має якусь назву?

— Спраглий Мисливець, — мовив Ждан, а тоді підійшов до якогось каменя і сів, простягнувши перед собою довгі ноги. — Так називається водоспад. А річка називається Дівчиною… Я посиджу тут і попильную. А ви собі йдіть до води, якщо хочете.

Я не стала зволікати і потягла Тиграна вперед.

— Чому саме Дівчина? — спитала я, підходячи до води.

— Бо норовиста і ніжна водночас, я гадаю. Це завжди приваблює в дівчатах, — сказав хлопець з усмішкою. Я не знати чому, зашарілась.

Ми підійшли до води, але я не наважувалась поглянути донизу. Так давно хотіла побачити своє обличчя. Біля берега річка була досить спокійною, і мала можливість себе розгледіти. Та в останню мить завагалась.

— А я норовиста і ніжна?

— Ти? Перше не викликає сумніву.

— А друге?

— Я ще не мав змоги перевірити. Та зараз ти схвильована і я навіть здогадуюсь, чому.

Хлопець раптом взяв мене за руку і лагідно провів пальцями по зап’ястку.

— У цьому немає потреби. Заспокойся.

Я подивилась на нього. Тигранові сірі очі, здавалось, відбивали похмурі небеса. Але дарували тепло, як і завжди. Це було дивовижним у ньому.

— Чому ж я схвильована?

— Бо ти хочеш подивитись на своє відображення, а не наважуєшся. Либідь казала, що ти просила дзеркало. То чому ж ти зараз дивишся будь-куди, а не на воду, де зможеш побачити себе?

— Що, як це нашкодить?

— Як саме?

— Я не знаю, — прошепотіла я.

— То давай подивимось разом.

Якусь мить я ще вагалась, а тоді кивнула.

І перевела погляд з Тиграна на воду біля своїх ніг.

Щойно я поглянула на своє відображення, як поряд з моїм лицем у воді впала перша сніжинка.

Дивовижно, але було одне питання, в якому Тигран та Ждан одразу ж дійшли згоди — снігопад треба перечекати в захищеному місці. Не скажу, що зраділа перспективі сидіння у лісі в сутінках, але снігу за годину нападало по коліна, та й вітер здійнявся не на жарт. А тому чоловіки вирішили, що чекати в укритті ми будемо до ранку.

Неподалік Спраглого Мисливця височіли скелі — звичайні, без облич. В одній із них була печера, де ми і заховались від хурделиці — Ждан розпалив вогонь, назбиравши під пишними гілками сосен сухе гілля, а в сумці Тиграна, яку він прихопив із собою, виявились досить непогані хлібці і фляга з чимось ароматним, солодкуватим і, схоже, алкогольним, що дуже тішило після прогулянки на холоді.

Ми сиділи в печерці, освітленій тріскотливим вогнем, і я розглядала своїх супутників. Ждан чомусь викликав у мене в голові слово «варяг», що б воно не означало, — міцний, широкоплечий, вищий за мене на голову. Його світла борода була заплетена в косичку, а карі очі дивились на вихід з печери — наче й спокійно, проте уважно.

Тигран же справді нагадував великого кота — він рухався найтихіше з нас трьох і був навдивовижу граційним у будь-якому русі. Він навіть гілки у вогонь підкидав якимись такими плавними рухами, що я завмирала, спостерігаючи за його руками. Тигран був трохи нижчим і худорлявішим за Ждана, проте я не могла не помітити схожості в їхній енергетиці. Ще один лідер. І якийсь наче розлючений, коли дивиться на іншого.

Щойно помітила це, перевела погляд на вогонь. Не варто…

Жоден з них не поцікавився, чи сподобалось мені моє відображення в річці. Я слухала її шум, що долинав до печери крізь завивання вітру, і розуміла, що не могла б дати однозначної відповіді.

Я була вродлива. Звісно, я не можу бути геть об’єктивною в судженнях про себе, та все ж… Я зустрічала багатьох жінок і дівчат у Павутинні, та й мої подруги були красивими… Либідь взагалі уміла усміхнутись так, що ніби квіти довкола розквітали. До того ж, я повсякчас помічала її схожість із привабливим братом… а Златодара хоч і відштовхувала своєю вродженою агресивністю, але риси обличчя в неї були по-королівському прекрасні