Читати книгу - "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Овал мого обличчя був ідеальнішим.
Великі карі очі та чорне, як ніч, пряме волосся. Я аж нахилилась до води, щоб переконатись, чи справді мої вії, як здалося спершу, — довгі та густі, і такі ж чорні, як і волосся, та ідеальні дуги брів. Шкіра — ніжна, без недоліків. Губи — не дуже пухкі, вишневого кольору. На щоках не проступали ямочки від усмішки, але вони були б навіть зайвими. Ніс — прямий, акуратний. Здавалось, на мене з води дивиться не дівчина, а якась загадкова, чарівна русалка.
Але не добра і привітна, а прекрасна і холодна, наче мармурова статуя.
У моєму погляді були тільки сум і холод. Я навіть усміхнулась, аби це змінилось — та губи вигнулись у гарну, неживу усмішку.
Дивилась я на себе недовго.
— Чи допоміг Кришталь Стожарів? Я повсякчас забуваю спитати.
— Я більше не плачу. Спасибі, — мовила я, полегшено зітхнувши. Голос Ждана вивів мене з важких роздумів.
— От і добре. Тигране, вартуєш першим. Я подрімаю кілька годин. Ясно?
— Так, — сказав Тигран.
На відміну від Ждана, я ще зовсім не хотіла спати. Але спина і ноги після мандрівки лісом боліли, тому я вирішила, що лягти не завадить.
Я поміркувала, що на підлозі моїй бідній голові буде холодно, тож поклала її на коліна Тигранові.
Я не бачила його обличчя, бо повернулась до вогню, але відчула, як він усміхнувся.
А тоді раптом розплів мою косу і почав бавитись з волоссям.
— Я не взяла гребінця. Буду завтра схожа на чудовисько.
— Ну то й що. Згадаємо нашу першу зустріч. Ти тоді ще й у землі була і вся обдряпана, — мовив він тихо, перебираючи пасма. — А взагалі ти мене недооцінюєш. У мене ж сестра молодша. Знаєш, скільки разів я плів їй косички?
— Не уявляю, — усміхнулась я. Ми трохи помовчали.
— Ти щось притихла після того, як поглянула на своє відображення. Ти собі не сподобалась?
— Не дуже.
— Це жахливо. І що ж не так? Оченята чи носик?
Я махнула рукою, аби дати йому щигля в ніс, але промазала і влучила в око. Тигран зойкнув і на мить випустив моє волосся.
— А от нема чого знущатись. Я досить гарна. Просто мені не сподобався мій погляд, зрозуміло?
Тигран знову взявся за моє волосся.
— А що з ним?
— Не знаю. Сумний, чи що. Якийсь неживий.
— Нормальний в тебе погляд, не вигадуй. Просто ти дивилась на себе вперше і була настороженою. Це природно.
— Ну, ти б собі теж не сподобався, якби дивився холодно на себе, правда?
— Дай руку.
— Нащо?
— Дай.
Я підкорилася.
Тигран потримав її, а тоді відпустив.
— І що це тобі дало?
— У тебе навіть руки тепліші за мої. І погляд теж дуже теплий.
Я мимоволі усміхнулась.
— Порівняв.
— Сперечаєшся із Шукачем?
— Сперечаєшся зі Стожаром?
— Я — старший.
— Звідки ти знаєш?
— Ти вередлива, як маля.
Я набурмосилась. Хоч мені було приємно, що для нього я не така холодна, як здалась собі.
— А коли я злюсь? Виглядаю дуже лихою?
Тигран засміявся. Я швидко зиркнула на нього.
— Що?
— Пам’ятаєш, як Златодара сказала під час вашої першої зустрічі, що виколе тобі очі?
— Ну?
— От ти виглядаєш страшнішою, коли злишся. В рази. І я серйозно. Я не знаю, в кого з вас сильніший характер, але точно бачу, що ти їй не поступаєшся. А я Златодару, попри все, поважаю.
— Ти мене боїшся? Я відчуваю, що дехто боїться, — зронила я несміливо.
На щастя, Тигран не став кепкувати.
— Тебе треба боятись, ти — найсильніша людина в усій Циркуті. Та попри все — і найвразливіша… Та навіть без цього… я тебе не боюсь.
— Чому?
— А мені варто?
— Ні. Звичайно, ні.
Здається, він справді плів мені кіски. Я поглянула на Ждана — той лежав на спині, простягнувшись впоперек печери найближче до виходу. Лице його було спокійним і мирним. Може, дійсно спить, а може, прикидається.
Сильний порив вітру надворі сколихнув на мить полум’я вогнища. Я заморгала.
— Розкажи щось, ти ж Шукач. Напевне, багато чого знаєш і бачив.
— Що тебе цікавить?
— Патрія. Як далеко ти заходив?
— Я був у столиці Патрії — Колісії. Це місто лежить за два місяці мандрівки звідси, на півночі. Гарне місто, величезне, усе на пагорбах, оточене мурами, які збудовано ще до завоювання Патрії. Колісія означає «пагорб», назву міста белати навіть не змінювали, бо кращої не придумаєш. У Колісії живе велика кількість людей з усієї Циркути — белати, патрійці, горти та староти, що мешкають іще далі на північ, піфи зі сходу, зрештою, ще багато хто. Купці, воїни, ремісники. Багатьох іноземців переселили до Колісії для того, аби «розбавити» патрійське населення, а багатьох патрійців виселили в інші частини Циркути. Я ніколи не був далі Патрії.
— А що ти робив у Колісії? — я лягла на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1», після закриття браузера.