Читати книгу - "Капітан космічного плавання"

— Дуже ввічливо! — гукнула йому в спину Такаманохара. — Хоч би спасибі сказали за те, що ми вас врятували!

Рс рвучко пригальмував. Навіть дивно було спостерігати за цим в умовах вродженої уповільненості його рухів.

— Врятували?!? — якось здивовано відгукнулось в мозку. — Врятували? Ви вогонь застосували, Жву розбудили… А до Великих Перегонів ще майже половина сезону залишилась. Тепер нам прийдеться щодня за водою ходити. Та й чи вистачить тепер її…

— Ну, гаразд, гаразд, — намагаючись бути гранично миролюбною, відгукнулась Сонька, — звідки ми за всі ваші складнощі знати можемо?

— Звідки?! — хіба що не підстрибнув Рс. — Тхнарі все знають. Все. Але ніколи раніше тхнарі свої обличчя не ховали. Ви перші такі розумні з‘явились. Навіть Крк відразу вас не розкусив. Ви краще йдіть собі, йдіть. І спасибі скажіть, що грдяни нам поки що нічого не наказали. І що самі грдяни далеко зараз. На острові аж. А то б ви вже давно у Жві Жвою стали. Так що йдіть собі, йдіть, і більш не вертайте.

Зів‘ялий крчовник розвернувся і підтюпцем кинувся наздоганяти своїх товаришів.

— Послухайте, — хлюпнув носом йому в спину Ігор, — шановний Рсе, скажіть хоч, як планета ваша кличеться?

Той відгукнувся не обертаючись і не стишуючи ходи:

— Ні, ну зовсім тхнарі якісь недоумкуваті пішли. Роблять вигляд, що не знають, як Пірр зветься. І для чого це?

— Пірр?!? — аж присів Норильцєв, що було здійнявся на рівні. — Як це, Пірр!?

Але крчовник вже зовсім не звертав на нього уваги, зникаючи поміж дерев на гребені пагорбу. Лише Соня Такаманохара зміряла хлопця уважним самурайським поглядом від ремінця на його лобові, що зручно перехопив довге волосся, до доісторичних сандалій-личаків на його ногах. Теж, до речі, зручніших, ніж її власні, вкрай розбиті, кросівки.

— Ну? — спитала.

— Розумієте, Соню, — глитнув хлопець грудку в горлі, нервово поправляючи піхви з мечем, — Пірр, як назва планети, зустрічається в літературному серіалі фантаста Гаррі Гаррісона „Смертельні світи”. В повісті „Неприборкана планета”.

— Отже, кажеш, планета ваша Пірром зветься? — спитав Богдан в Нкси, який влаштувався на величезному корені, що перетинав усю печеру, до якої їх запроторили відразу по прибуттю на Фабрику. Кременчук навіть роздивитись її толком не встиг. Єдине, що запам‘яталося — величезна брама з двох опуклих стулок, які нагадували надкрильця хруща, поставлені руба. І формою нагадували, і матеріалом. — Точно, Пірром?

— Так, а що? — у свою чергу спитав Нкса. Був він увесь зів‘ялий і якийсь напрочуд вже млявий. Навіть з погляду всесвітньої млявості, що охопила цю планету. Котра Пірром звалась.

— Та нічого, — знизав плечима Кременчук. — Назва знайома. Читав я, здається, про джунглі ваші неприборкані.

— В Бортовому Журналі?…

— Н-ну… Якщо це так можна назвати… Але, в будь-якому разі це зайвий раз підтверджує…

Він замовк.

— Що підтверджує?…

— Що, що!.. Те підтверджує, що ввижаєшся ти мені. Разом з печерою цією, з Фабрикою і з…

Про Ігоря з Сонькою він казати не став. Дуже не хотілося Богдану, щоб і вони йому ввижалися. Але…

Він зітхнув і заплющив очі. Дуже хотілося пити. Скажено хотілося. По стіні печери, деінде вкритою якоюсь висипаною цеглою, жебонів тонесенький ручай, що зникав десь в темряві долівки. Кременчук облизнув пошерхлі губи. Повертів головою. Наче зашморг на шиї відчув. А потім махнув рукою. Все одне все тут ввижається! Нехай ця вода й гнила буде, але що вона йому в реальності зробить?!

Вода гнилою не здавалася. Вода пахнула глицею і торішнім листям. Ледь-ледь. В напівтемряві кволо пирхнув Нкса.

— Ти що? — виплюнув Кременчук на долівку якусь бадилинку, що втрапила до роту.

— Що, що, — явно передражнив Богдана крчовник. — Просто ризиковий ти. Жву розбуджену ось смакуєш.

Відповідати Богдан не став. Він сів просто на долівку, знову заплющив очі і напівтемрява, що оточувала його миттєво згасла. Але кляте мерехтіння залишилось. Теж, мабуть, ввижається. Щось зморився він. Дуже зморився. Хай будь-що станеться, а він тепер і пальцем не ворухне. Ти бач — Пірр!.. Він ніколи навіть гадки не мав, що „Неприборкана планета” йому так в думку западе. А запала ж… Згадав, що коли читав її, навіть Сніжанка на якийсь час призабулась. Хоча йому завжди стара радянська фантастика більше подобалась Стругацькі там. Чи Єфремов. Туманність Андромеди. Завідуючий зовнішніми станціями Дар Ветер. Якби ментом не став, то у завстанціями подався б. Їй-бо! Хоча б і залізничними, а не галактичного Великого Кільця. Гременець, до речі, вели-и-иким є залізничним вузлом.

— Скоріше б, — голосом Нкси зітхнула темрява за сплющеними повіками. — Бо я вже й не витримаю. Не враховують грдяни, що я ще й не достиг повністю. Сил замало в мене. А до Басейну ж дотриматись треба. До Басейну, кажуть, живим занурятись маєш.

— До якого такого басейну?

— Ну, як же? — в голосі невидимого Нкси забриніло здивування. — До Басейну Очищення. В якому чисту воду роблять.

— З чого роблять?

— З рег… з рега… З реагентів. От!

— Дитино, — зітхнув собі й Богдан, — ти хоч знаєш, що то воно таке? Навіть я, дорослий, неясно це уявляю.

— А що тут уявляти? Ми і є реагентами. Щоправда, за тхнарів я не знаю, а ось крчовники…

Богдан миттєво розплющив очі і рвучко сів на земляній долівці. В дальньому кутку печери люмінесцентним світлом, відображеним від його скафандру, липко зблискувало довге павутиння.

— Крчовники? — спитав. — А ну, ну, з цього місця давай детальніше.

— А чого — детальніше? — зовсім вже кволим голосом відповів Нкса. — Чи ти сам не знаєш? Тхнарі, кажуть, теж пробували чисту воду отримувати. Але зовсім вже дикунськими методами. Електо… водне… Електроводневими, от! Пірр, кажуть, тоді дуже обурився.

— Я в неприступних хащах тхнарських тривалий час блукав, — нетерпляче засовався на долівці Кременчук. — Від життя відстав. А ну, давай, оповідай!