Читати книгу - "Фарс-мажор"

– Та до своєї, до якої ж ще?!

– Позаяк жінки – істоти непередбачувані, – вирік Назар тоном тонкого знавця жіночої натури, – за ними треба пильнувати. Ти пильнуй за нею, Еміку, щось не подобаються мені ці бабські поїздки. Не дружина має до мами їздити, а мама до дружини. На один день, не більше. Тоді все видно, як на долоні.

– Не твоє собаче діло, – зірвався Емік.

– Хамити не треба, юний Вертере. Ти от весь час чогось канючиш, а у самого всі пальці в золоті.

– Мене до цього моє прізвище зобов'язує, – пояснив Емік. – До того ж, ці каблучки передаються в нашій родині старшому синові із покоління в покоління.

– Так я саме щодо золота і прийшов з вами поговорити, – почав Назар. – Тут така тема, хлопці. Братчики надумали англійцям пред'яву викотити на золото Павла Полуботка, який його (золото) їм (англійцям) на зберігання передав у вісімнадцятому столітті. І на сьогодні кожному українцю належить по 38 кілограмів щирого золота. Золото є, це факт, тільки поки що у нас документів на нього нема, але треба лише розпочати процес, а далі воно якось набере нормальних обертів. Верховну Раду підключимо, у нас там є «рука».

– Назаре, – спитав Емік, – ти закусював сьогодні? Це ж проценти наросли, а не кілограми золота.

– Закусював, кошерною свининою і фаршированою тюлькою, – огризнувся Назар, – а ти як безбатченком був, так безбатченком і помреш.

– Хамити не треба, наш Олексо Довбуш, – попросив Емік. – Що ти взагалі знаєш про рибу-фіш? Ти ж без свого гарбузового насіння, цього жлоб-допінгу, і дня прожити не можеш. Я розумію, що Трипілля – то колиска світової цивілізації, але що ти ще знаєш, окрім своєї пасіонарної української ідеї? Та ти Еріха Марія Рільке від Райнера Марія Ремарка відрізнити не зможеш!

– А ти сам можеш відрізнити «Грін Грея» від Грема Гріна? – втрутився я, щоб розрядити обстановку. – Давайте краще якийсь спільний проект придумаємо, що об'єднував би вас, а не навпаки. Ну от, скажімо, – Еміку це сподобається, – зверніться хоча б до Ірпінської міськради з клопотанням про побудову першого в Ірпені громадського туалету. І у такий спосіб станете ініціаторами великого почину у нашому Приірпінні. Такого поки що ніде в Україні нема, тож, дивись, можна буде потім і на якусь премію з рук президента розраховувати. А я і своє поетичне слово до цього діла згодом підключив би.

– Дмитре, ти геній, – зрадів Емік. – Ти ніколи не забував про мої потаємні потреби. А твій швейцарський ножик мені завжди нагадує про нашу вірну дружбу. Назаре, друже мій, ходімо до мене, попрацюємо над новою ідеєю, Янки вдома нема. Нехай наш перший громадський туалет буде імені Павла Полуботка. Щоб англійців кожного разу совість мучила, коли вони його відвідуватимуть. Я тобі Роберта Планта заодно поставлю. А про Еріка Бердона сьогодні – ні слова.

– Тільки не треба ніяких особистих імен, – гнівно заперечив Назар. – Туалет має називатися нейтрально і політкоректно.

– А яке у тебе політкоректне кредо? – поцікавився Емік.

– Добра не пам'ятаю, зла не прощаю!

Назар є Назар.

29 липня, четвер

Дзвонить телефон, Мотря на дроті. Господи, про що вона сьогодні спитає? Спитала, що таке мезальянс. Я прокричав у слухавку, що це коли якийсь паршивий італійський голодранець захоче одного дня назвати мене татом, то це і буде мезальянс. Зрозуміла? Чао, бамбіна!

Коротко і ясно. І по-батьківськи щиро.

30 липня, п'ятниця

Вже три дні, як від Яни ніяких відомостей. Емік багато їсть, довго спить і вже трохи погладшав. Радісно сповістив мені, що вже віднесли з Назаром до міськради клопотання про відкриття першого ірпінського громадського туалету з нагоди президентських виборів 2004 року. Назар вніс пропозицію назвати туалет «Центральний». Назар пильно стежив, щоб їхню петицію зареєстрували у секретаря.

Он як моє слово зрушило живу творчість мас! Хто тепер може закинути нам, митцям, що ми стоїмо осторонь від потреб народу?

1 серпня, неділя

А що ж я? Чому я ще ніколи нічого для себе не попросив? Я розумію, скромність і все таке інше, але ж на скромності кар'єри не зробиш. А до мого слова, гадаю, в нашій міськраді мають і дослухатися. До того ж, якщо я ще ніколи нічого не просив, то моє звернення буде прецедентним.

2 серпня, понеділок

Написав листа-клопотання до відділу культури міськради з проханням виділити кошти в сумі 1000 гривень, необхідні для проведення першого літературного вечора під назвою «Літературні сутінки» першого ірпінського літературного салону в моїй оселі за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Січових Стрільців, 28. Кошти підуть на придбання шампанського «Артемівське», коньяку «Десна», кави «Давидофф», шинки «Особлива», сиру «Едем», яблук «Голден делішес», бананів «Доле», шоколаду «Світоч», печива «Північна красуня», потрібних для сейлз промоушнз книжки сонетів «Любов і вірність» і паблік рілейшнз поета Д. Порядного. У разі позитивного вирішення мого запиту двом представникам від міськради вхід на вечір буде зі знижкою у 20%.

3 серпня, вівторок

Прийшов лист від Яни. Чомусь мені! Передаю його дослівно:

«Дорогий Дмитре!

Звертаюсь до Вас, як до найкращого Емікового друга, із щирим проханням по допомогу. Я знаю, тільки Ви зможете зарадити моєму жіночому горю.

Останнім часом Емік змінився до невпізнання. Він ніколи таким раніше не був. Він став задивлятися на молодих жінок, які раніше йому були байдужі. Дочекавшись, коли я вкладуся спати, він йде на кухню і дивиться вночі фільми «Плейбой», передачу «З ранку до ночі». Його улюбленим чтивом стали книжки Генрі Міллера, Джона Клеланда, Анаїс Нін, маркіза де Сода. Підбірка журналів «Плейбой» відкрито красується у нього на столі. Самий вигляд тих жінок з великими цицьками викликає у мене огиду. Що цікавого знаходять у цьому чоловіки?

Чашу мого терпіння переповнили два нерозпаковані презервативи, які я знайшла в його джинсах. Скажіть,