Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"

Ось уже дихати стає важче…

Бейсон почув три чітких удари об кришку ящика…

Умовний стукіт!.. Ні, повітря добре проходить… Дихати легко…

Стук повторився. Бейсон підняв руку і відповів трьома ударами.

Переконавшись, що його супутник почуває себе добре, Хепгуд перевірив, чи щільно прилягає кришка, і відійшов од ящика.

Поглянувши у вікно, він побачив, що на величезному полі ракетодрому бігали кореспонденти з кіноапаратами і фотокамерами, намагаючись бути якомога ближче до зорельота. Кінні поліцаї ганялися за ними, відтісняючи їх за встановлену кілометрову зону.

Хепгуд подивився на годинник і вилаявся. До початку старту лишалося менше десяти хвилин.

Невже ці люди не розуміють, на яку небезпеку вони наражаються, перебуваючи так близько біля ракети? Ну що ж, хай нарікають самі на себе! Зореліт не затримається через них.

Він почав поспішно готуватися до старту: ще раз перевірив, чи справні шланги, які подають повітря в ящик, де лежав Бейсон, і в його власний, що стояв поряд; оглянув проводи, за допомогою яких пустить в дію атомно-реактивний двигун.

Переконавшись, що все гаразд, надів маску і з'єднав її з гумовим костюмом, щільно затягнув герметичний комір. Потім вліз у ящик і з'єднав шланги повітроподачі. Загвинтивши зсередини кришку, впустив воду.

Все було готове до відльоту.

Крізь окуляри маски він бачив світний циферблат годинника на своїй руці. Залишалося ще дві хвилини.

Хепгуд був цілком спокійний. Хоч він добре знав, що створений ним зореліт далеко не досконалий, але не боявся тих небезпек, які загрожували під час старту. Він просто не хотів про них думати. Мета, якій він присвятив своє життя, була досягнута. Він вирушав у міжпланетний політ. Все інше зникло з його свідомості. Якщо станеться катастрофа, він не хотів залишатися живим. Перемога або смерть! Третього виходу для нього не було.

Залишилася одна хвилина…

Він згадав про Камова. Його супротивник летить зараз далеко від Землі, не підозрюючи, що зореліт Хепгуда ринеться за ним, що цей зореліт буде на Марсі раніше від нього…

Думки Хепгуда перервала секундна стрілка.

Час!..

Він зловтішно подумав про тих безтурботних кореспондентів, які, не слухаючи ніяких попереджень, в погоні за сенсаційними знімками, товпляться десь поблизу зорельота, і впевнено натиснув кнопку.

Нестерпно повільно минав час… Сто сімдесят днів дороги, днів, які нічим не відрізняються один від одного, сповнених томливого неробства, минали з одурманюючою монотонністю.

Усвідомлення незвичайності становища, відсутність ваги, грандіозна картина всесвіту, що постала за вікнами ракети, швидко втратили гостроту новизни.

Робити було абсолютно нічого.

Ракета летіла за одвічними законами небесної механіки і повинна домчати їх до мети, якщо не станеться зустрічі з яким-небудь небесним тілом, котрого він не встигне помітити. А втім, Хепгуд не вірив, що така зустріч можлива.

Відносини з Ральфом Бейсоном різко й непоправно зіпсувалися. Причина полягала в тому, що журналіст весь час пив віскі і був безперервно п'яний.

Коли обговорювалося питання, що брати з продуктів харчування, Бейсон погодився з Хепгудом на тому, що спиртні напої не варто брати з собою, але на другий же день після відльоту несподівано сказав:

— Нудьга страшенна! Давайте вип'ємо, Чарльз!

— Що ви маєте на увазі? — запитав насторожений Хепгуд.

Він не міг зрозуміти, звідки у Бейсона можуть бути спиртні напої. Весь вантаж зорельота він сам пильно перевірив перед стартом.

«Якщо він потай від мене проніс дві-три пляшки, то це ще невелика біда», подумав він.

Та виявилося значно гірше.

З величезним обуренням Хепгуд довідався, що Бейсон, таємно домовившись з поставщиком, навантажив на зореліт один резервуар не з рідким киснем, а з віскі.

— Ідіот! — кричав, не тямлячи себе від гніву, Хепгуд. — Чим ви думаєте дихати наприкінці дороги? Вашим проклятим спиртом?

Вчинок Бейсона загрожував найтяжчими наслідками. На кораблі було дванадцять резервуарів з киснем. Втрата одного з них ставила експедицію під загрозу.

— Ви самі говорили, — байдуже сказав Бейсон, не звертаючи уваги на лайку свого супутника, — що повітря вистачить нам на весь шлях, аж до повернення на Землю. Навіщо такий запас! Ми наповнимо наші резервуари на Марсі.

— Чим?!

— Як чим? Повітрям Марса, звичайно. У нас же є насос.

Кілька секунд Хепгуд дивився на Бейсона, неспроможний сказати ні слова.

— Звідки вам відомо, — сказав він нарешті, — що повітря Марса придатне для дихання? Невже ви не знаєте, що наші резервуари наповнені не повітрям, а рідким киснем? Ми не маємо ніякої змоги виділити кисень з атмосфери Марса.

— Що ж тепер робити? — запитав розгублений Бейсон. — Я не думав, що так, стоїть справа. Повернімося на Землю.

— Я не можу повернутися. Ось вам моє рішення, як командира зорельота: за свій злочин ви заплатите життям. Якщо кисню невистачить, я викину вас з ракети.

— Треба менше дихати! — пробурмотів зляканий журналіст. — Давайте економити кисень.

— Можете хоч зовсім не дихати, — відповів Хепгуд, вже заспокоївшись. — Це мене не стосується.

Він одвернувся від Бейсона і почав дивитися крізь вузьке вікно.

З цього дня журналіст почав пити безперестанку. Тіло п'яного зореплавця металося в тісному приміщенні, отруюючи повітря важким запахом спиртного перегару;

Хепгуд хотів спочатку знищити віскі, але після тривалого обдумування дав можливість Бейсону пити скільки йому хочеться. Він вирішив, що коли загроза нестачі кисню стане реальною, то він залишить свого супутника на Марсі, бо розумів, що здійснити свою погрозу — викинути його із зорельота на зворотному шляху — навряд чи зможе. Журналіст був молодший і дужчий від нього. Вони загинуть