Читати книгу - "Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол"

Справді, їй було дуже важко під час промови встояти на місці. Королеви так затиснули її з обох боків, що мало не підняли її в повітря.

- Я піднялася, щоб подякувати вам… - почала Аліса. Вона й справді піднялася в цей час на кілька дюймів, але вчепилася за стіл і їй вдалося знову стати на землю.

- Будь обережною! - заверещала Біла Королева, вчепившись обома руками в волосся Аліси.- Зараз щось трапиться!

І от (так Аліса змальовувала все це потім) почало відбуватися хтозна й що. Свічки виросли до стелі й стали схожі на очерет з полум’ям на верхівці. А пляшки схопили кожна по дві тарілки і приладнали їх замість крил, а виделки - замість ніг, і почали літати у всі боки.

- Вони страшенно нагадують птахів,- подумала Аліса, хоч у такому гармидері вона була ледве спроможна думати.

Цієї миті над її вухом почувся хрипкий сміх, і вона озирнулася, щоб з’ясувати, що трапилося з Білою Королевою. Та замість Білої Королеви на стільці сиділа Бараняча нога.

- Ось де я! - почувся голос з супової миски.

Аліса озирнулася і встигла побачити широке, лагідне обличчя Королеви. Вона якусь мить посміхалась Алісі поверх краю миски, потім пірнула в суп.

Не можна було втрачати жодної хвилини. Декілька гостей уже лежало в блюдах, а ополоник крокував через весь стіл в напрямі Аліси і нетерпляче кивав їй, щоб вона забиралася геть з дороги.

- Я не можу більше витримати! - закричала вона і підскочила, вхопившись обома руками за скатертину. Смик! І всі тарілки, блюда, гості і свічки з гуркотом повалилися жужмом на підлогу.



- Щождо вас,- продовжувала Аліса, сердито обертаючись до Червоної Королеви, яку вона вважала винуватицею всіх цих витівок… Але Королеви не було на місці: вона раптом зменшилася до розмірів маленької ляльки і весело бігала на столі, доганяючи свою хустку, що тяглася за нею.

В інший час таке здивувало б Алісу, але зараз вона була надто обурена, щоб дивуватись будь-чому.

- Щодо вас,- повторила вона, хапаючи маленьке створіння, яке саме перестрибувало через пляшку, що впала на стіл,- я буду трясти вас, доки ви не перетворитесь на кошеня! Так і знайте!

Аліса схопила її зі столу і почала з усієї сили трясти.



Червона Королева зовсім не пручалася. Лише її обличчя зробилося маленьким, а очі - великими і зеленими. Аліса продовжувала трясти її, а вона все зменшувалася і ставала товстішою, і м’якішою, і круглішою, і…

- …і це, справді, було кошеня.



- Ваша Червона Величність не повинна так голосно мурчати,- сказала Аліса, протираючи очі і звертаючись до кошеняти шанобливо, але трохи сердито.- Ти розбудила мене. А мені наснився такий чудовий сон! І ти весь час була зі мною, Кицько, пройшла всю Задзеркальну країну. Тобі це відомо, люба?

У кошенят є дуже неприємна звичка (як одного разу відзначила Аліса): на все, що їм не говори, завжди відповідати мурчанням.

- Якби вони мурчали лише тоді, коли згоджуються, а нявкали, коли не згодні, або якось інакше,- бувало говорила вона,- підтримували розмову! Але як можна розмовляти з особою, яка завжди відповідає те саме?

З цього приводу кошеня замурчало. Звідки було знати, згодне воно чи ні?

Тоді Аліса пошукала серед шахових фігур на столі і знайшла Червону Королеву. Потім стала навколішки на килимок перед каміном і посадила кошеня напроти Королеви.

- Ну от, Кицько! - скрикнула вона, радісно плескаючи в долоні.- Признайся, що ти була там Червоною Королевою!

(Але кошеня не хотіло дивитися на Королеву,- говорила Аліса, розповідаючи про це потім сестрі.- Воно одвернулося і вдавало, що не бачить її. Проте йому було трохи соромно, тому я впевнена, що це воно було Червоною Королевою).

- Сядь рівніше, люба! - гукнула Аліса і весело засміялася.- Вклоняйся, поки думаєш, що… промурчати! Це зберігає час, пам’ятай! - Вона спіймала кошеня і поцілувала його. В честь того, що воно було Червоною Королевою.

- Сніжинко, люба! - продовжувала вона, поглядаючи через плече на біле кошеня, яке досі терпляче зносило вмивання.- Цікаво, коли нарешті Діна закінчить чепурити Вашу Білу Величність? Ось чому ти, мабуть, була така неохайна в моєму сні… Діно! Ти знаєш, що ти шкребеш Білу Королеву? З твого боку це дуже нешанобливо, справді!



- А ким же була там Діна, цікаво? - белькотіла Аліса, зручно вмостившись на килимкові. Вона підперла кулачком підборіддя і слідкувала за кошенятами.- Скажи, Діно, ти перетворилася на Хитуна-Бовтуна? Гадаю, так. Але краще поки що не говори про це своїм друзям, бо я ще не певна.

- Між іншим, Кицько, якщо ти справді була зі мною в моєму сні, тобі повинна була сподобатися одна річ: мені розповідали стільки віршів, і всі про рибу! Завтра вранці у тебе буде чудова розвага: поки ти будеш снідати, я буду повторювати «Морж та Тесля». Ти зможеш думати, що їси устриць, люба!

- А зараз, Кицько, давай обміркуємо, кому все це приснилося. Це серйозне питання, люба, і ти не повинна отак облизувати лапку. Наче Діна не вмивала тебе сьогодні вранці! Розумієш, Кицько, це приснилося або мені, або Червоному Королю. Звичайно, він мені приснився… Але і я йому снилася також! Невже все приснилося Червоному Королю, Кицько? Ти була його дружиною, люба, тому повинна знати. Ох, Кицько, допоможи з’ясувати це. Я певна, твоя лапка підожде!

Але бридке кошеня взялося за другу і вдавало, що не чуло запитання.

А як по-вашому, кому все це приснилося?

Під ясним шатром небес

Поміж тихих, сонних плес

Човен плив у край чудес.

А в тім човні малюки

Наслухали залюбки,

Як казали їм казки.

Літо сонячне пройшло,

Небо млою