Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"

- Непогана ідея. Сподіваюсь Тертий підтримає.

- Ну все. До скорої, я сподіваюсь, зустрічі.

На цьому козаки попрямували кожен у своєму напрямку.

Діставшись до місця, де він залишив Ореста, Паливода побачив, що той спокійно сидить там. Серце Северина заспокоїлось. Він видав тихенький умовний звук і підійшов до побратима.

- Що тут? – запитав Паливода.

- Все тихо.

- Добре. Нам залишається чекати. Якщо до ранку наші не з’являться, доведеться звідси тікати. Причому зробити це потрібно буде ще затемна.

Обоє стали чекати спостерігаючи за табором і слухаючи степ, очікуючи характерного звуку, що сповістить про присутність поруч козаків Тертого.

Паливода сидів у траві і думав про те що буде, якщо козаки не встигнуть до ранку. Звісно, атакувати можна і вдень. Але зникнення двох вартових і Сашка Явора викличе підозри і ефекту раптовості вже не буде. А якщо Тертий ще далеко? Що як щось пішло не так і вони затримались? Та ці думки Паливода гнав від себе. Такого не може бути. Северин постійно відправляв козаків  з новинами. Отож отаман повинен був іти по їх слідам, а значить військо має бути на підході. А може воно вже тут і невеликий загін вже крадеться разом з Тихим до умовленого місця.

Та час ішов, а підмоги все не було.

Нервова напруга не спадала. Северин всім своїм нутром відчував кожну секунду, що спливала. Кожна з них боляче відгукувалась в серці і скронях козака. Проте ззовні Паливода був спокійний. Він безперестанно курив свою люльку, але збоку здавалось, що робить він це від нудьги. Адже вже котру годину обоє сиділи без діла.

Звісно, руки йому чесались дати прочухана непроханим татарам. Ще більше хотілось поганяти по степу донців, які не так давно клялись в братерстві і обіцяли всіляко підтримувати братів-запорожців. Але найбільше Паливода жадав вивести на чисту воду і покарати зрадників, які все це допустили і підтримали. Навели таку біду на своїх побратимів. Та й на побратимів-козаків то ще пів біди. Вони люди військові. Практично завжди знаходяться у стані війни. До всякого звикли, всяке бачили і до всякого повинні бути готові. Навіть до такого. Але ж прості українці, які намагаються мирно жити і наживати. До чого тут вони? Для чого їх наражати на небезпеку, на нестерпні муки в полоні, в гаремах, на галерах і ще бог знає де і в яких умовах? Цього Паливода ніяк не міг зрозуміти і простити. Йому завжди були нестерпні вчинки, коли заради якихось своїх цілей, а особливо політичних, паплюжать чужі долі.

За своїми думками Северин і не помітив, що вже тривалий час смокче погаслу люльку. Орест побачив це, але не наважився турбувати отамана. Він зрозумів, що Паливода над чимось гарячково розмірковує.

Северин витрусив люльку, прочистив її соломиною і оглянувся навкруги. Настав крайній час, коли ще була можливість піти непоміченими. Табір вже був майже розгорнутий. Благо ті хто звільнились почали допомагати кухарям розводити вогнища та прилаштовувати великі казани. Таким чином татари все ще були заклопотані і нікого на зміну козакам не присилали. І хоча зрозуміло було, що всі вони зараз зайняті і ніяких гостей принаймні цієї ночі не чекають, було досить дивно, що за всю ніч до Паливоди і Вбочки ніхто не прийшов з перевіркою. Хоча ні, не зовсім так. Явір Сашко приходив. Однак і його ніхто не шукає з того часу. Може подумали раз нарікань з його боку нема ніяких, то і турбуватись нема про що.

Хай би що там було цієї ночі, а ранок такого спокою не подарує. На думку Северина темрява мала протриматись ще близько години. Цього саме вистачить аби йому з Орестом тихо піти звідси і зайняти позицію разом з Тихим і Соболем. Северин підвівся і кивнув Оресту в бік, мовляв, йдемо.