Читати книгу - "Під омелою, Анна Харламова"

  
   Поснідавши млинцями з сиром та зеленю, та випивши гарячої кави, Емма та Святослав вирішили прогулятись. Хоча б трішки… так, як Емма дуже швидко замерзає.
   Прогулянка видалась дійсно не довгою. Дівчина вже через двадцять хвилин цокала зубами і Святослав вирішив, що з неї досить – червоного носика та холодних пальчиків.
   Будучи вже вдома, вони домовились, що поїдуть у магазин, а вже потім повернуться і запланують щось на вечір. Святослав вже знав, що сьогодні він побачить, як Емма рухається десь у клубі. Наївна ж Емма гадала, що у них все таки буде спокійний вечір.
   Треба було подзвонити другу Павла на ім’я Мар’ян і попрохати відвести їх у сусідню місцинку, де є магазин… і не один.
   Мар’ян виявився високим, худорлявим хлопцем, який без зупину тараторив: йому двадцять три, вчився на тракториста, хоча хоче піти у депутати і зробити так, щоб не вирубували гарний карпатський ліс – гарна мрія. Емма дивилась на нього і все думала, - чому такі милі, добрі та люблячі Україну люди – дійсно не в Раді?! Потім її думки перейшли на його зовнішність: усмішка по-дитячому наївна, гарні губи, неймовірно милі ямочки на щічках, чорнявий чуб, який файно та майстерно причесаний назад, темні очі, довгі вії, чорні густі брови, носик бараболькою – мило. Гарний хлопець, який хоче на краще змінювати світ. Емма вже вболівала за нього. Дорога молодим! Щось Емма так задумалась, що не помітила, як вони прибули до магазинів в неймовірно загадково-казкове місце. Невеличкі будиночки, прикрашені вогниками, довкола чудова атмосфера свят та справжньої зими.
   Домовившись з Мар’яном зустрітись через годинку біля автівки, Святослав та Емма почимчикували до першого магазину. Дівчина тішилась тим, що Святослав жодного разу не відпустив її руки. Це було приємно, та якось по-особливому чуттєво.
   Перший відділ був з якимось сувенірами – і звичайно Емма не пройшла повз. Треба було щось цікаве привезти батькам та сестрі в якості подарунку. Святослав лише радів тому, як Емма не по-жіночому швидко скупилась і з щасливою усмішкою виконала місію «купи сувенір». Наступний відділ – товари для дому. Тут потрібна була корзинка: сіль для ванни на основі шишок; крем для тіла з медом та вершками; мило з гілочками лаванди; сушені пелюстки квітів – усе це вже лежало на дні кошика.
   — Еммо… візьми олію для тіла… — підморгнувши Еммі, Святослав усміхнувся.
   Емма підняла одну брову, не розуміючи навіщо йому олійка.
   — І що ми з нею будемо робити?
   — Я знаю деякі використання її призначення… Ти будеш мурликати від задоволення… обіцяю.
   Багатослівний погляд і блиск в очах запевнив Емму взяти з полички персикову олійку.
   — Узяла.
   — Розумашка.
   — Ще, щось? — Емма важче задихала. Вона вже міркувала, що він буде з нею робити за допомогою олійки.
   — Все інше не тут.
   — А де?
   — Давай розрахуємось… і підемо на пошуки того, що я хотів би купити.
   — Добре. — Емма встала на касу і дістала гаманець, але Святослав опустив її руку.
   — Я сам.
   — Ні.
   — Еммо… ти, що сперечаєшся? — він звів брови.
   — Просто… Я звикла… Сама.
   — Тоді звикай до іншого. — Він дістав гаманець і розрахувався.
   — Дякую.
   — Еммо, — він узяв її долоньку у свою жменю, а у іншу пакети з покупками. — А давай… ти будеш дякувати по іншому.
   — Як? — Емма частіше закліпала.
   — Смачним поцілунком. — Святослав широко усміхнувся.
   Емма встала навшпиньки і цмокнула його у м’які губи. Святославу не сподобалась ця швидкість і взагалі цього виявилось замало. Він притягнув її до себе і палко поцілував. Його язик вирвав її тихий стогін. Її зітхання зробило своє діло і тепер його «друг» - був готовий до кохання.
   — Святославе… — ледь дихаючи, мовила вона, — ми ж на людях… і ще твій… твій «друг» впирається мені в стегно.
   — Ну ніхто ж не бачить… А ти відчуваєш… і мені приємно про це думати. — Тихим, охриплим голосом говорить він.
   — А цілунок? Його всі бачать. — Почервоніла вона,… але ж хай йому грець! Їй це було до вподоби. Яблуко в Едемі.
   Святослав нічого не відповів, а просто знову притиснув її перцеві губки до своїх наполегливих.
   Одна… Дві… Три… хвилини палкого, нестримного сплетіння губ.
   — Скажи, у тебе є що одягнути у клуб? — важко дихаючи після цілунку, запитав Святослав.
   — Я ж казала… не пі-ду! — вона похитала головою і її волосся розсипалося по плечах.
   Святослав заворожено дивився на неї. Узяти б це волосся і закрутити на руку і… Він важко зітхнув і закотив очі… ледь стримуючи себе, щоб десь не притиснути Емму до стіни і…
   — Підеш! А якщо і ні… все одно треба, щоб у тебе була якась сукня на вихід. Я запитав – така в тебе є? — він нахилив голову на бік і дивився у її сині очі, які вже за хвилину були сіро-блакитні.
   — Я нічого такого сюди не брала. Я ж не їхала до Карпат, щоб запалювати у клубах. — Емма закусила губу.
   Святослав усміхнувся і вже уявляв, як у ночі він буде кусати цю губку сам… і не тільки губки…
   — Тоді пішли на пошуки чогось сексуального.
   — Щоб на мене заглядали, якісь… якісь чоловіки? — здивувалась вона.
   — Ні. — Спокійно мовив Святослав.
   — Тоді для чого?
   — Для мене. Я хочу, щоб ти одяглась сексуально для мене. — У його очах запалали вогники. — І я не проти, щоб на тебе задивлялись… — Він підвів її до дзеркала і вони зустрілись в ньому поглядами. — Я ж знаю, що ця красуня моя.
   Емма усміхнулась і притулилась до нього. Її голова покоїлась на його грудях, а він тим часом обіймав її талію.
   — Умієш зробити так, щоб я відчувала себе особливою. — Прошепотіла дівчина, все так само, дивлячись на них у відображенні.
  — Ти і є особлива… для мене. Повір і сама в це. — Він провів по її стегну гарячою долонею.
   — Святославе…
   — Що?
   — Якщо ти ще раз проведеш ось так долонею… я почну зітхати… — зізнавшись, вона усміхнулась і тихо застогнала, коли відчула його пальці, які навмисно стиснули її сідничку.
   — Солодка моя… але з перчиком. — Святослав поцілував її у скроню і одразу мовив: — Ну що пішли по сукню?! — риторично мовив він і потягнув її за руку до сусіднього відділу.
   Емма не хотіла сперечатись… їй було добре. Навіть, якщо вона не піде у клуб… то чому просто не зробити приємне собі і Святославу?!
   — Пішли.
   Минуло десять хвилин… три сукні були відхиленні – строгим «суддею».
   — Ем… ну, що виходь. — Мовив він. — Я вгадав з розміром?
   — Зараз… хвилинку. Зачекай. — Пролунав її голос з примірочної.
   Святослав сидів на маленькому диванчику і чекав на Емму, яка міряла сукню, яку підібрав він.
   Емма вийшла з примірочної і почала зав’язувати високий хвіст, на швидку руку.
   — Еммо… ти просто відпад! Суцільний секс! — він дивився на неї, таку грайливу та неймовірно гарячу. Коротка сукня синьо-чорного кольору, яка облягала її жіночну фігурку та підкреслювала усі її принади. Сукня сексуальна, але не вульгарна. Усе в міру. На ній де-не-де блиск… маленькі пайєтки переливались наче потрапляли на сонце. Вирізу на грудях не було, але увесь секс був у тому, що цей виріз був на спинці, увесь образ доповнювали довгі рукава. А її жвавий хвостик, який вона хаотично зробила, рухався в такт її ході. Він голосно ковтнув. Фантазії… фантазії…
   Емма закусила губку, а через секунду усміхалась і червоніла. Його погляд – багато про, що говорив. Особливо про ніч, яка на них чекає.
   — Дякую… Вона дуже гарна…
   — Це ти – ти дуже гарна! Прикрасиш собою будь яку сукню. — Святослав підійшов до неї і припав до її вуст,… а вона відповіла.
   — Дякую. — Усміхнулась вона і швидко облизала губи, відчувши його смак.
   — Ну, що беремо її?
   — Так.
   — Тоді переодягайся і я тебе чекаю. — Усміхнувшись, він підморгнув їй.
   Емма зайшла до примірочної, подивилась на цінник і зрозуміла, що сукню вона перехотіла… Ну, як перехотіла… Вона її хоче – дуже! Але ж вона коштує - як меблі! Тому… ні…ні…ні!
   Дівчина переодягнулась, вийшла до Святослава, і усміхнувшись мовила:
   — Я передумала. — Пробубоніла Емма собі під ніс.
   — Чому? Тобі ж вона сподобалась. — Сказав він, а потім до нього дійшло. Хлопець забрав з її рук сукню і поклав біля каси.
   — Святославе… я не хочу її. — Вона вчепилась в його руку і благально подивилась на нього.
   — Ем… Заспокойся. — Він розрахувався за сукню і вони вийшли з магазину.
   — Поверни її. Прошу. — Тихий голос Емми і незручність – були наче на долоні.
   — Ем… це через її вартість? — серйозно запитав Святослав.
   — Я просто передумала… Такого, що бути не може? — захвилювалась вона.
   — Кажи правду. — Він змусив її подивитись йому у вічі, піднявши її підборіддя пальцями.
   — Так! Так! Вартість цієї сукні – коштує, як мій диванчик. — Емоції узяли вверх і вона зізналась.
   — Еммо… Не хвилюйся. — Він узяв її за руку і хотів відійти від магазину, але Емма уперлась.
   — Я не знаю, що ти можеш собі дозволити, а що ні. Ти просто обрав… і все… А вже потім, куди діватись… ти ж мені її пообіцяв. — Вона тараторила і не розуміла, чому він усміхається. Він, що знущається?!
   — Тобі варто знати лише одне, - я купую і роблю тобі подарунок – бо хочу! А те чи можу я собі дозволити, чи ні взагалі хай не турбує твою голівку. Чоловік повинен робити… хоча б намагатись робити так, щоб дозволити порадувати жінку, яка біля нього. — Він лагідно усміхнувся. Йому було приємно, що Емма хвилювалась за його кошти і не хотіла, щоб він витратив більше аніж має. Вона могла б купити усе, що їй подобається, а натомість вона хоче повернути сукню у магазин. Уміє цінувати. — Еммо, навчись приймати – бо ти на це заслужила. В першу чергу через те, що ти жінка. А по-друге, що ти моя жінка. Все. Розмова закінчена. — Він швидко поцілував її у вуста. — Куди далі?
   Емма встала навшпиньки і ніжно з вдячністю поцілувала його теплі губи. Дівчина відчула, як Святослав перестав дихати, а серце швидко закалатало під її долонькою.
   — А куди нам ще було потрібно? — відірвавшись від нього, запитала Емма.
   — Не знаю… давай просто походимо по магазинам.
   — Добре.
   Зупинившись біля вітрини з парфумами, Святослав запитав:
   — Які твої улюблені? — він примружився і мовив. — Ти пахнеш ваніллю, а на смак гостренький та солодкий перчик. Що ж в тебе за парфуми?
   Емма усміхнулась.
   — Я сама виготовляю парфуми і косметику. У мене є маленька крамничка, я там працюю. — Зашарівшись, вона мило усміхнулась.
   — Ух ти! Нічого собі! Це просто супер! — він здивувався і широко усміхнувся.
   — Дякую. Люблю свою роботу.
   — А для мене зробиш одеколон? За тим ароматом, яким ти мене уявляєш… От щоб прямо… відображав мене у твоїх парфумах. — Святослав загорівся цією ідеєю.
   — Звичайно! З радістю! — Емма знову цмокнула його у губи.
   — Клас! — хлопець усміхався широко і задоволено. Стиснувши долоньку Емми, він підніс її до своїх губ і ніжно поцілував пальчики.
  Тримаючись за руки, вони пішли далі по магазину.
  — Ти не образишся, якщо я відійду на хвилин десять? — в очах Емми забігали вогники.
  — Ні… я теж хотів відійти… е-е-е… у справах. — Він зам’явся не знаючи, як пояснити куди він йде.
  — І я… Тож… через десять хвили – зустрінемось тут?!
  — Так. — Поцілувавши смачні вуста Емми, Святослав усміхнувся та пішов у правий бік, а вона почимчикувала у лівий бік.
   П’ять хвилин… Десять хвилин…
   Святослав вже на місці.
   — Привіт. — Усміхнулась Емма.
   — Привіт. Ну, що треба на вихід. — Він знову схопив її долоньку у свою жменю. — На нас вже чекає Мар’ян.
   — Звичайно. Пішли. — Усміхнувшись, Емма міцно стиснула його руку.