Читати книгу - "Перетворення у тварин (збірка), Євген Гаран"

Начальник, народжений Сльота, під час вступу до партії перемінив прізвище на Сльот. Таборянки боялися цього садиста гірше від овечої хвороби.

Настрашена Катриними словами, Пріся не збиралася гаяти часу:

– Скоренько, дитино, залазь мені на спину! Держись міцно і полетимо на свободу.

А начальник, у галіфе і «при біноклі», вже виліз з авта і ведмежою ходою запетлював до групи незнайомих.

– Що воно за люди? – питав здалека по-діловому.

Пріся недаром назвала Катрю дитиною, бо та була легенька, як бджілка. Зате руки мала цупкі. Вчепилася за Прісину шию, і вони удвох знялися в небо.

– Гей! Куди ви? Ану, назад! – гнівно загорлав начальник. – Ану, вертайтеся назад! Наказую вам!

Тут і трапилася біда. Виявилося непередбачене ускладнення в кермуванні українських нош. Звичайно клітини енергії, зашиті у підкладці, бездоганно виконують людські бажання і несуть свій вантаж до потрібної цілі. Але при суперечних інструкціях, що надходять від окремих людей, клітини слухаються того, хто виявить більшу міру самовпевнености. В теорії Пріся мусила б виграти. Вільна особа має ту перевагу над пригнобленим і затурканим громадянином поліційного режиму, що вже змалку вона навчається бути певною своїх власних сил. Тільки начальник табору, Сльот, не був пригноблений і не був затурканий. Навпаки, – це він гнобив інших. Озброєний розпорядками й холодилками, він виробив у собі так багато самовпевнености, що хоч відбавляй. Зокрема в присутності жіноцтва. Тут він походжав гордо, як півень серед зграйки заляканих курочок.

Пріся стурбовано помітила, як її ноші забуксували в повітрі, круто завернули і полетіли вниз.

– Ой, тітонько мила! – вигукнула Катря. – Що воно робиться? Чого це ми приземлюємося? Може, я занадто важка?

– Та ні, дитино. Ти не важка. Дивись он на мого Ониська. Який пузанок, та й нічого! – відповіла Пріся твердим голосом. А сама злякалася.

– Онисю, серце, що сталося з моїми ношами? Рятуй!

Лучченко негайно збагнув ситуацію: хвилинне вагання – і не тільки Катря, а й рідна жінка залишиться в карагандській неволі навіки.

Він всією своєю вагою спустився прямо на начальника Сльота. Той оборонявся кулаками, аж заслинився. Під кінець Онисько таки поборов його, умостився йому на грудях і, підскакуючи, спитав:

– Кажи, нажився на світі?

Сльот сопів і мовчав. Іван Жилавий теж був тут.

– Дивіться, пане Онисько, що в нього випало з кишені. Коньяк. П’ять зірочок.

– Це мій! Це мій! Оддай мені! – злісно зайорзався начальник.

Як тільки Жилавий навмисне недоглянув, Сльот вирвав у нього з рук пляшку і зразу ж, лежачи, вижлуктав її до дна, щоб іншим не досталося. Тепер Жилавий засміявся і сказав:

– Пора відлітати! Цим разом Катрю нестиму я.

– Катя! – закричав Сльот. – Я тобі приказую зоставатися тут! Ти ще свій срок не закончила. І я, начальник карагандського поправно-трудового табору, приїхав власною персоною, щоб поговорити з тобою про приятну любов.

Тільки дівчина не хотіла начальникової любови.

– А свою жінку у відпустку послав?

– Катя! – верещав Сльот як ужалений. – Зоставайся, а то приколю тебе кулею к сирой землі!

Що й казати, мав начальник поетичну душу. На щастя, через надмірну самовпевненість він забув револьвер у машині.

Катря глянула на нього востаннє і кинула йому шмат вірьовки:

– Може, з досади повіситься...

Він кричав і далі, наказував. Але після пляшки коньяку його самовпевненість стала беззубою. Алкоголь не йде в парі з українськими ношами, як не йде з автоводінням. Скоро чотири аеронавти перелетіли журавлиним ключем через кордон і тільки тоді полегшено зітхнули.

Після успішного початку тисячі сміливців взяли приклад і полетіли визволяти невільників з концентраційних таборів і психушок. Так постала Тихоокеанська Січ, і бандуристи співатимуть їй славу до кінця світу. Прісю обрали першим кошовим отаманом. Жінка керує визвольною програмою і продукцією пілюль. Що ж до Ониська, то він тепер став славетним борщезнавцем. Йому особисто вже набридли пілюлі.

– Життя і так коротке, – зітхає чоловік. – Навіщо себе позбавляти приємности, що її приносить добрий, запашний борщ!

«Нові Дні» № 7-8, 1978 р.

________________________

КРИПТОМНЕЗІЯ СВІТУ

Євгеніка

У Сідней прилетів фахівець перевтілення душ. І вже нашу Цвітку розбирає гостра цікавість:

– А що я робила в попередньому житті? Чим була? Кінозіркою? Пташкою? Літала з гілочки на гілочку? Цвірінь-цвірінь!

Санько, її товстий незграбний чоловік, каже:

– Пташкою, май фут! Давай хоч сьогодні зостанемося дома та посидимо перед телевізором!

Цвітка кидає на нього погляд знецінення:

– Ти все сидиш, як гриб. Скоро й коріння пустиш у крісло. Ану, вдягайся, та поїдемо на гіпноз. Цей лікар насилає на людей гіпнотичний сон і потім розпитує їх про попереднє життя.

Поїхали.

– Ви зануряєтеся в минуле, – каже лікар до Цвітослави, – в далеке минуле. В попереднє життя. Розкажіть, що ви бачите.

– Я бачу інтер’єр сільської хати. Українські рушники. В печі весело потріскує вогонь. А в мене гарне, чорне волосся. Лискуче, довге і хвилясте.

На її вустах грає усмішка спокійного щастя. Санько знає цю усмішку і думає про себе: «Добра в мене жінка, хоч і психує часом...»

Раптом Цвітка міняється з виду.

– Ой лишенько, – шепоче тривожно, – це Зануда. Чого ти прийшов? Ми тобі нічого злого не зробили. Пусти! Не тягни мене за волосся!

Біль і туга тремтять на її вустах.

– Не здирай мені волосся заживо! – кричить. –