Читати книгу - "Закоłот. Невимовні культи"

Жертва спотворена, потрібна ДНК-ідентифікація. Незважаючи на всю наочність цієї жахливої мізансцени, Іва не пов’язала її з Майло. Вона сама відцифрувала зразок та надіслала його розсипом кубітів до датабанку. Відповідь надійшла за півтори секунди.

«…маат Майлз Боген, особистий ідентифікатор С12/42А-ТС-1418, механік-ауксиларій».

Спочатку це просто проминуло її свідомість, ковзнуло по дотичній, передавши лише те, що вона очікувала отримати: «особа ідентифікована». Розуміння прийшло десь хвилини за три. Відчуття провалу й хиби, неймовірно потужне й водночас холодне, скувало нутрощі, від паху до самого кореня язика. Тіло рухалося наче само по собі, жінка знову відкрила доповідь, проглянула короткі рядки. Погляд закляк на імені.

Майло… мій Майло… як же це…

Усвідомлення наздоганяло Іву якимись хвилями, то відкочуючись назад, то накриваючи з головою — так що зникало будь-яке відчуття реальності. Світ навколо перетворювався на скаламучений акваріум, камеру сенсорної депривації, де вона залишалася наодинці з тією жахливою хибою, що спіткала її та Майло. Не образами його спотвореного, спаленого тіла, не запахами, не словами звіту — а самим фактом його незворотного перетворення, настільки ж неосяжним, наскільки й невблаганно реальним.

Цього не мало статися. Ні, цього просто не сталося. Це якась фальшива реальність. Такої помилки просто не могло статися.

Інспекторка О’Шонессі зустрілась з Івою у секторальному габі СФБ. Схоже на широкий колодязь приміщення, на відміну від житлових габів, було вертикально орієнтованим. Рясними гронами зі стелі звисали ряди терміналів, сполучених пласталевими структурними конструкціями, кабельними трасами та монтажними з’єднаннями. Поліритмічне дзижчання бриніло в повітрі: голоси сорока восьми робочих терміналів і двох розподілених серверів, що впліталися в антифонію людських голосів. Місце лейтенанта Боген було майже під склепінням, серед товстих багатожильних рукавів, що вбирали в себе всі потоки, які приймав і віддавав габ.

— Я дізналася, що загиблий був вашим небожем, — промовила О’Шонессі. — Співчуваю.

В її голосі не було навіть натяку на співчуття.

Іва не завдала собі клопоту відповісти, але очей з обличчя інспекторки не зводила. Вона добре розуміла, що означає цей візит. І ким тепер лейтенант Боген є для слідства. Що ж, цілком передбачуваний розвиток подій.

— СОІ висуває підозру несанкціонованого застосування окульт-практик, — провадила далі О’Шонессі. — Мене призначено слідчим у сій справі.

— Зрозуміло.

— Наскільки близько ви контактували з вашим небожем?

— Я з ним не контактувала, — Іва спокійно витримала важкий, допитливий погляд. Запитання для психологічної дестабілізації, проте конструкція примітивна, така може спрацювати у випадку хіба що з матросом, та аж ніяк — з офіцером безпеки. Що це, якась гра?

— Я не питаю про службу на «Сінано», — недбало махнула рукою О’Шонессі. — Мене цікавить, чи підтримували ви близькі стосунки на Марсі. У ваших справах напрочуд мало даних про дослужбовий період.

— Я отримала призначення на дев’ять років раніше за Майло… — Іва подумки посміхнулася. Зіграти на упередження — це так зветься, еге ж, інспекторко?

— Майло?

— Даруйте, інспекторко. Так ми його звали вдома. На дев’ять років раніше за маата Богена.

Інспекторка на мить заплющила одне око. Друге, сильно модифіковане, продовжувало свердлити Іву холодним поглядом. Вираз втоми швидкоплинною тінню промайнув її обличчям.

— Майлз Боген був сином вашої сестри, так?

— Так. Старшої.

— І наскільки тісно ви контактували до вашого призначення до «Сінано»?

Боген знизала плечима.

- Не дуже. Доки він був немовлям, я навчалась у флотській академії, а після її закінчення мене приписали до орбітальної станції ХР-13, тож вдома я бувала нечасто.

— Так… — замислено протягнула О’Шонессі, не зводячи з Іви штучного ока. — На початку навчання, на першому курсі, ви брали академічну відпустку. На два місяці. Се могло коштувати вам освіти, тож у вас мали бути дуже серйозні причини.

Крижаний краб, що декілька годин тому оселився у нутрощах лейтенанта Боген, занепокоєно заворушився, боляче дряпаючи своїми шпичаками.

— Важко захворів батько. Червона смерть. За два місяці його не стало.

— Тож ви, як і решта родини, перебували під карантином, допоки хворобу не було подолано?

— Так, інспекторко.

— Захворів тільки батько? Чи хтось іще?

— Хворобу зупинили на початковій стадії. Обійшлося без ускладнень, — відповіла Іва.

Можливо, не варто було цього говорити. Вона піддається тиску. Інквізиторка розпочала допит саме для цього запитання. «Червона смерть, кажете? То як се ви не повиздихали?»

Дуже слушне питання.

На зап’ястку завібрував комунікатор. Виклик від очільника.

— І саме під час карантину народився Майлз? — О’Шонессі проігнорувала і виклик, і попереджувальний жест Іви. Потім подивилася на свій комунікатор і кількома дещо нервовими жестами щось надіслала. Іва, яка вже прийняла виклик, з подивом почула лише сигнал роз’єднання. Вона підвела від комунікатора очі, знов зустрівшись із застиглим, скануючим поглядом О’Шонессі.

— Так, інспекторко. Сестра спромоглася народити, але пологи були важкі, й вона так і не одужала. Померла за шість років…

«Вона відшила майора Хартмана, очільника ФБ сектору».

О’Шонессі тим часом знову перевела погляд на комунікатор, вивела на ньому декілька символів, завмерла, вдивляючись у результати.

— Інспекторко… — наступне питання мало загнати Боген у глухий кут. Питання без відповіді. Тож вона збиралася випередити…

Та відірвалася від комунікатора, без найменшого зволікання урвавши співбесідницю.

— Я збираюся відвідати житловий відсік, до якого був приписаний маат Боген. Мені потрібен супровідник.

Охороняти інспекторів під час роботи «в казематі» було звичайною справою СФБ. Проте це була прерогатива варти, а не слідчих. До того ж очільник місцевого відділку сам обирав, кого відправляти з інспектором. Але натяк О’Шонессі був більш ніж прозорий.

«Тож знущання триватимуть. Тепер зрозуміло, чому вона приперлася сама, а не викликала мене до себе».

— Вашого керівника я вже попередила. Маю намір вирушити негайно. Заперечення, лейтенанте?

— Жодних.

Крива посмішка на секунду промайнула обличчям інспекторки.

— Чудово.

V

Саме у тринадцятому секторі «Сінано» розташовувалася реакторна камера сингулярного рушія. Якщо НРІ в одинадцятому був мозком корабля, а святилище Ґаґантхоа в третьому — його серцем, то се, напевне, була печінка. Запалена, хвора печінка нещасної охлялої істоти.

Принаймні, так Бріджит уявляла собі це місце.

Вони пливли вузьким закрученим коридором, що більш скидався на нору — абсолютно круглий, заледве півтора метра в діаметрі. Сингулярний рушій на «Сінано» був новітнім елементом — його начебто встановили вже за часів Сторічної війни. Для цього довелося перебудовувати декілька секторів. У дуже стислі строки, бо командування підозрювало, що, відступивши на Марс, мі-го перегрупуються та розпочнуть контрнаступ. Передбачення не справдилося, але хто нині про