Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

вирушив «на килим» – повідомити Меланті і міністру про провал їхньої операції. Кук з Івою, як найменш постраждалі в нічних подіях пішли з ним, на випадок, якщо Теодору захочеться почути версію обох сторін, що, відверто кажучи, було малоймовірно. Наразі дорога в тренувальний центр мисливцям була відрізана, у них навіть компаси відібрали, і все, що залишалося командам Альфа і Бета – чекати подальших наказів товстопикого старигана.

Зрада Дороті з подальшим розкриттям їх справжніх особистостей перед Патріотами вселяла примарну надію на те, що їм вже не доведеться лізти в лігво цих підозрілих типів, щоб догодити Міністерству і Вартовим, які ще донедавна були виключно міфічними персонажами. Але з іншого боку – такий варіант розвитку подій був занадто легким, щоб Еванс погодився на нього. Напевно, старий пень придумає щось новеньке.

Патрік перевів погляд на Софі, і лагідно посміхнувся. Він неодноразово бачив її сплячою, і кожного разу вона нагадувала йому маленьке пташеня, яке пригрілося під маминим крильцем. Софі. Надто витончена і тендітна, надто знайома. Вона завжди поряд, завжди так близько, немов крихітний клубочок щастя, який можна увесь час носити з собою, заховавши від всього світу глибоко у кишеню.

Патрік тихо зітхнув, спостерігаючи, як вона щось бурмоче крізь сон. Цікаво, що їй зараз сниться? Хлопець заплющив очі, і не помітив, як спогади нахлинули на нього бурхливим потоком:

– Ну, і де тебе носило увесь ранок? – Патрік відірвався від книги, косо зиркнувши на брата. – До твого відома, у нас завтра іспит, і я щиро сподіваюся побачити тебе в аудиторії. Не хочу, щоб моїм напарником стала Дороті Фінч.

Гаррі лише розсміявся, залишивши його слова без відповіді. Надто вже радісним він був, що ніяк не пасувало до понурої атмосфери хмарного січневого дня, що передував іспиту.

– Друже, таке враження, що по дорозі сюди ти зустрів Елвіса в обнімку з Джоном Ленноном і вони запросили тебе на пиво, – не втримався від коментаря Орфей. Він саме стрибав по кімнаті, розмахуючи руками і відпрацьовуючи бойовий блок.

– Навіть краще, – кивнув Гаррі, всівшись прямо на журнальний столик і закинувши ногу на ногу. – Я був на тренуванні в парі з Софі.

– Ага, і вона либонь знову нам’яла тобі вуха… Ух, це дівчисько – справжня катастрофа для моєї самооцінки, – Орфей спритно приземлився на дивані, потіснивши Патріка.

Гаррі усміхнувся.

– Ну, хто ж винен, що ти б’єшся як п’яний пінгвін.

– Ой, та пішов ти! – фиркнув хлопець, і, підібравши з підлоги підручник, почав старанно його гортати з розумним виглядом.

– І як все пройшло? – максимально байдужим тоном поцікавився Патрік. Коли він дивився на брата, здавалося, він дивиться на своє власне відображення у дзеркалі, не враховувати того, що Гаррі завжди коротко стригся і у нього не було жодного натяку щетину, на відміну від Патрікової дбайливо вирощеної борідки.

– Чудово… – М’яко відповів Гаррі. – Вона, до речі, питала про тебе. Скаржилася, що ви давно не бачились... Ти пропускаєш тренування. Щось не так? Ти що, уникаєш її?

Патрік не поспішав відповідати. Складно уникати дівчину, з якою тебе пов’язує не лише багаторічна дружба, спільне навчання, але й Гаррі. І це власне завдяки йому та його здатності миттєво зав'язувати дружні стосунки з усіма довкола, вони познайомилися з нею шість років тому.

Одного дня, одинадцятирічна забіякувата дівчинка потрапила до кабінету Мортема, в той час, коли в приймальні вже сиділи близнюки, чекаючи отримати наганяй за розбите вікно у кафетерії. Як вони пізніше дізналися, вона розквасила носа Руді Нільсу, головному забіяці школи Ліги, прямо посеред уроку історії.

Звісно ж, така особистість не могла не зацікавити Гаррі.

– Він насміхався над Куком, – байдуже пояснила Софі у відповідь на його питання: а як вона примудрилася влізти в бійку на уроці?

Відтоді вони майже увесь час проводили втрьох. Патрік бачив, як з віком міняється ставлення Гаррі до неї. Як він сяє, варто йому лише побачити її… Ось так, завдяки Гаррі, його пов’язувало з нею багаторічна дружба і завдяки тому ж Гаррі, це була тільки дружба.

– Не говори дурниць, – нарешті, сказав Патрік, витиснувши слабку подобу посмішки, – Просто багато справ, іспити на носі....

– Гаррі, ну скільки це може тривати? – Патрік з гуркотом зачинив двері, намагаючись не відставати від брата. – Коли ти вже розповіси їй про свої почуття?

– На бога, Патрік, не будь ідіотом! – брат швидко спускався сходами вниз, в хол тренувального центру. – Ми працюємо в одній команді… І це буде несправедливо стосовно неї.

– І що тепер? Ти до кінця життя мовчатимеш про те, що любиш її?!

– Так, якщо це потрібно.

– Ти придурок! – Патрік обігнав його і, перегородив дорогу. – Ти повинен їй сказати!

Гаррі спалахнув, відштовхуючи брата:

– Я нічого нікому не повинен! Патрік, ми мисливці за головами! Тобі ж відомо, що це за життя! І давай дивитися правді у вічі, рано чи пізно хтось із нас двох загине… І якщо це буду я, то краще Софі нічого не знати! Ніколи!

– Та що, чорт забирай, ти таке верзеш? – Патрік подався вперед, майже наступаючи Гаррі на ноги. – Ти повинен їй сказати, – повільно вимовив він, ретельно акцентуючи на кожному слові і відчуваючи, як всередині все стискається.

– Навіщо? Навіщо, Патрік, якщо вона увесь час говорить тільки про тебе!

Патрік загавився і відвів погляд.

– Це нічого не означає. Я не…

– Що, ти не...? – грубо урвав його Гаррі. – Ти ж не любиш її, так?

Патрік мовчав, дивлячись кудись братові за спину..

– Ти ж її не любиш, Патрік… Скажи, що ти її не любиш… – Гаррі раптом змінив тон,і, здавалося, він чекає не відповіді на питання, а пострілу в голову.

– Ні, – нарешті, промовив Патрік ледь живим голосом. – Звісно ж, ні.

Гаррі полегшено зітхнув і відступив на кілька кроків.

– Послухай, нехай це залишиться між нами, гаразд? Так буде краще для всіх, – він поплескав брата по спині. – Йдемо, Софі чекає біля входу.

А через півроку Гаррі загинув.

– Ей… – Хтось лагідно торсав її за плече. Софі відмахнулася подушкою, але в спокої її так і не залишили. Розчаровано зітхнувши, вона потягнулася і відкрила очі. Невгамовним «будильником» виявився Захарія, який