Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

За найбільших розмірів Монгольська імперія простягалась аж до кордонів Фінляндії. Тогочасний східний сусід моєї батьківщини, Новгородська республіка, наприкінці XIII століття перебувала у залежності від Золотої Орди, північно-західної частини об’єднаної Монгольської імперії. Інакше кажучи, монголам вдалося те, чого не вдалося Наполеонові та Гітлеру, – завоювати Росію взимку, включно із Москвою в 1238 році.

Завоювання монголами Європи, яке відбувається між 1236-м і 1241 роком, очолює головний стратег і провідний полководець Чингісхана – Субедей. Завойовницька хода сягає Польщі та, що не менш важливо, Угорщини, армії якої Субедей розбиває своєю 150 000-тисячною кіннотою. Вважається, що кожен солдат мав щонайменше п’ять коней.

Сам Субедей, хоч якими блискучими стратегічними навичками він володів, мав одну ваду – любив добре попоїсти. З часом полководець набрав стільки надмірної ваги, що їздити верхи більше не міг, тож його возили полем бою на тачці.

Крім того, завойовуючи Європу, монгольська армія пройшла рекордну відтоді відстань. Від Будапешта до столиці Монгольської імперії, Каракорума, шлях становить понад 12 000 кілометрів, якщо летіти, як птах, по прямій. Пересуваючись верхи на коні, цей маршрут, певна річ, значно довший.

З огляду на те, що монголи перебували дуже далеко від дому, кампанія, на їхню думку, була більш ніж вдалою. І також страх, якою кривавою. Безжалісні монгольські набіги лише в самій Угорщині вкорочують віку від двадцяти до сорока відсоткам тогочасного населення. Варто сказати, що монголи не звикли запрошувати на чай і точити баляси з тими, хто стає на їхньому шляху, орда радше є самим уособленням військових злочинців. І це було (і залишається сьогодні), на жаль, лячно ефективним методом ведення війни.

Зрештою, вічність це не тривало. Монгольські вторгнення до Європи зійшли нанівець майже так само швидко, як і з’явилися. Після Польщі та Угорщини наступною жертвою мав стати Відень, утім, вважається, що на тому етапі хід війни змінився, не давши монголам змоги захопити австрійську столицю. Поглянувши в 1242 рік, побачимо, що спливло лише два місяці після переходу монголами Дунаю. Просто перед Віднем орда розвернулася, позадкувавши до руських степів.

Що трапилося?

Можливо, пояснення варто шукати у примхливому європейському кліматі. Погода, яка допомогла монголам побудувати їхню державу, тепер обернулася до них спиною. Історичні джерела вказують, що кінець 1230-х років у Європі видався теплим і сухим. Така погода в основному й притаманна Середньовічному теплому періодові, який у принципі ще не закінчився. Проте на початку 1240-х погода стає холоднішою та вологішою. Немов попередження: невдовзі насуне Малий льодовиковий період (приблизно 1300–1850), який на той момент уже стояв на порозі. Дані про коливання клімату 1240-х здобуті шляхом аналізу річних кілець дерев од 1230-го до 1250 року.

Спершу холод грав на руку монголам, полегшивши воїнам форсування замерзлого Дунаю. Але, коли наступила весна, родючі угорські землі перетворилися на одне велике болото, що сповільнювало кочівницьку непосидючість монголів. Ті землі, які слугували пасовищами для коней протягом сухих, теплих літ на початку вторгнення, також стали болотистими. Усе це змусило монголів відступити на схід до руських земель, де їхні коні могли знайти свіжі зелені пасовиська.

Отже, чи можуть європейці подякувати погоді за те, що непереможна та брутальна монгольська машина війни зупинилася й увімкнула задню передачу ще до приходу в Західну Європу? Принаймні через вологу та холодну європейську погоду монголи дістали зайвий клопіт – їхні луки розклеїлися, буквально (клей і жили в них, якщо точніше). Хтозна, можливо, порох на їхніх стрілах і в бомбах також змок.

Існують й інші важливі фактори, які посприяли повороту монголів на сто вісімдесят градусів: європейці, наполегливо ховаючись за мурами замків, точно неабияк псували нерви звиклим до боїв на відкритій місцевості монголам. З тієї ж причини на європейських лісистих теренах монгольські вершники відчували себе не на своєму місці.

Облоги та бої на тісних вулицях міст середньовічної Європи просто не в стилі монголів, вони витрачали на них більше, ніж отримували. Крім того, у тогочасній Європі стояла доба порівняно розвинутого сільського господарства. Це дало каштелянам можливість зробити достатні запаси провізії для вичікування довгих облав у замках. Кочівні монголи, а надто їхні коні живилися тим, що давала земля. Пасовища зникли – настав час рухатися далі.

Щодалі у Європу вдалося би проникнути монголам, їх чимраз більше змушували б воювати таким невигідним чином. Монголи вели невпинну війну проти озброєних лицарів, беручи в облогу фортецю за фортецею. Простувати далі цим шляхом не було б раціональним рішенням для монгольської орди. До цього додалася погода, яка, дуже ймовірно, могла стати вирішальним фактором.

Годі також забувати про смерть колишнього великого хана монголів, Угедея, у 1241 році, просто посеред вирішальної фази європейської кампанії. Саме хан Угедей, третій син Чингісхана, наказав Субедею йти до самого «Великого моря», тобто Атлантичного океану. Але поки між претендентами на трон Угедея точаться міжусобиці, монгольській орді залишається лише розвертатися.

Монголи певним чином візьмуть реванш пізніше. Їхня помста буде страшнішою за лучників на конях – чума. Оцінюється, що мор, або Чорна смерть, одна з найбільш смертельних пандемій в історії людства, забрала життя приблизно половини населення Європи в 1347–1351 роках. Зараза, яка народилася на центрально-азійських рівнинах, очевидно, дісталася Європи Шовковим шляхом через монгольських купців і вояк. Спершу пошесть з’явилася на Кримському півострові в 1343 році.

Між чумою та погодою існує трохи непередбачуваний зв’язок. Чума передається, як відомо, від щурів, носіїв бліх, які, своєю чергою, поширюють збудник чуми, Yersinia pestis. У теплі та вологі роки популяція щурів зростає, через що збільшується й кількість бліх. Рано чи пізно наступають холодніші роки й щурам бракує їжі, тоді їхня популяція скорочується. Блохам залишається похапцем шукати нові домівки, приміром людей. Так і поширюється зараза. Цей взаємозв’язок між кліматом і чумою описаний у дослідженні 2015 року, в рамках якого вчені вивчали зміни клімату на горі Каракорум, що на кордоні між Китаєм, Індією та Пакистаном. Зібрані ними зразки показали, що теплі роки на Каракорумі супроводжувалися певним спадом епідемій чуми в Європі.

Дослідження поширення збудника чуми у північних частинах Китаю також свідчать про те, що тривалі дощі й волога погода у цій місцевості збільшує ймовірність спалаху чуми. Дощі сприяють росту їстівних рослин, а це означає, що щури активніше розплоджуються. Це підштовхнуло деяких учених висловити свої застереження щодо виникнення більших епідемій у дедалі теплішому кліматі майбутнього.

Зрештою, слід пам’ятати, що бубонна чума сьогодні більше не майже-вбивця-цивілізації, якою вона була у XIV столітті, спровадивши на той світ від 75 до 200 мільйонів осіб у