Читати книгу - "Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко"

– Дурниці! Що тут можна випити?

Ми пішли до ятки з напоями і купивши густий червоний лікер, сіли за столик.

Напій виявився солодким й оманливо легким. Це я зрозуміла, коли якась дівчина схопила мене за руку і потягнула до кола танцюючих. Я озирнулася на Хинку, та вона лише посміхнулася й махнула рукою.

Тіло стало надзвичайно легким, я наче летіла не торкаючись землі. Десь били барабани, ритм то сповільнювався, то прискорювався. Всі трималися за руки, у магів світилися очі, ельфи запускали хвилі магічного вітру, який приємно холодив шкіру.

Раптово всі звуки вщухли, а потім з'явився тільки один, схожий на передзвін дзвіночків.

– Богиня тут! Богиня з нами! Слава Веті! – почулося з усіх сторін.

– Готова? – крикнула мені дівчина поряд – Думай тільки про своє бажання як увійдеш в арку!

Я відчула неприємний свербіж між лопатками, наче хтось спостерігає за мною, та не встигла обернутися – мене потягли до арки.

Коли ступила до квіткового проходу, то немов застигла.

– Бажання! Загадуй бажання! Бажання! Кажи! Кажи! – почувся шепіт з усіх боків.

Оце так жарти в ельфів!

– Мені нічого не потрібно! – крикнула – Та дякую за виставу! Я майже повірила!

На якусь секунду стало темно, а потім я опинилась з іншого боку і світ знов заворушився, наповнюючись звуками й запахами.

– Хто вже загадав, дайте дорогу іншим! – кричав молодий ельф – Не стовбичте! Проходьте!

Я трухнула головою й пошукала поглядом Голду, проте, вона кудись зникла. Може, пішла щось поїсти?

Натовп був такий, що я ледве продерлась до невеликої галявини з лавами.

– Чому ви збрехали? – почула знайомий голос і озирнулась.

Наче кидаючи виклик святковій атмосфері й веселощам, Бальмон був вдягнений у простий чорний костюм і сорочку. Єдиною незвичайною деталлю була маска, здавалося вона вплавилась у шкіру на лиці, складні чорні візерунки залишали відкритими тільки губи й очі.

Він виглядав ще більш небезпечним ніж зазвичай. Я відчула як сироти виступають на шкірі. І як тільки він мене впізнав? Чого не відчепиться? Я вже просто в лоба йому кажу, щоб він йшов світ за очі від мене!

Я зібгала губи, не збираючись відповідати.

Не питаючи дозволу, він сів так близько, що моя гола нога торкалася його, затягнуту у тканину. Від цього короткого доторку мене наче блискавкою прошило. Відсунулася убік.

– То, чому не сказали, що підете? Невже я вам такий огидний, що ви готові сидіти тут сама, наче льодяна королева? Хоча, в цьому наряді ви більше схожі на фею.

– Я не брехала, просто не збиралася йти. Ви не огидні, просто…просто… – я й сама не могла сказати чому відмовляю йому.

– Просто що? Кого ви боїтесь? Себе чи мене?

Він простягнув руку до кінчика моєї коси й зірвав стрічку.

– Що ви робите? – обурилася.

– Розпущене волосся більше підходить до вашого вбрання.

Він махнув рукою і коса розплелась сама по собі, волосся розсипалось по спині доходячи до самих стегон.

– Як красиво. – сказав він і в очах знов спалахнув вогонь.

Я не знала, що відповісти, тому просто відвернулася.

– Хочете піти зі мною до зоряного замку? Зараз там особливо гарно.

– Зоряного замку?! Як це? – захоплено вигукнула і мало не прикусила собі язика.

От дурепа!

– Вибачте, та мені потрібно дочекатися пані Шмок. – буркнула.

– Думаю, ми встигнемо туди й назад за пів години, нічого страшного, якщо вона сама почекає на вас.

– Взагалі то, я не знаю де вона. Загубила її у натовпі. – неохоче визнала.

– Тим більше. Залишатись тут самій небезпечно. Обіцяю повернути вас додому. Ну ж бо, погодьтесь хоч раз. Більше я не попрошу.

Серце стисло. Я зрозуміла, що Бальмон не грає. Якщо відмовлю зараз, він більше не прийде ніколи. Я бачила це в його очах, він відступиться.

Ельф встав і простягнув мені руку.

Все ще трохи вагаючись, торкнулася її кінчиками пальців.

Ельф широко посміхнувся, притягуючи мене до себе, й ми почали падати.

Від несподіванки я щільніше притулилася до нього.

Відчуття було таке, наче він єдина стала опора у світі повному нескінченних змін.

Хоч, я і була високою, та поряд з ним здавалася собі маленькою.

Ми зупинились і я відчула землю під ногами.

– Чому ви не попередили?

– Тоді б ви так до мене не притискались. – сказав насмішкувато.

Я вже відкрила рота, щоб відповісти щось уїдливе, коли побачила за його спиною будівлю.

Здавалося, ніби хтось взяв нічне небо разом із зорями й побудував з них високий замок.

На темному камінні мерехтіли справжні зірки й сузір'я. Десь поряд шумувало море. Сяяння від замку дозволяло побачити високі скелі й урвище.

– Де це ми?

– На скелі Штерн, а це і є зоряний замок. – Бальмон махнув рукою у бік прекрасної споруди.

– Ми тут самі? – спитала з острахом.

– Не думаю. Цей замок можна побачити тільки раз на рік, саме сьогодні, оно, дивіться. – він вказав на круглу башту на якій стояла парочка.

– Який сенс в замку, що з'являється тільки раз на рік?

– За легендою його збудував ревнивий чоловік, щоб ніхто окрім нього не міг побачити його дружину, та вона все одно знайшла спосіб від нього втекти. З того часу, замок так і з'являється раз на рік, як символ того, що любов не можна отримати силою.

Я глянула йому в вічі.

– Ходімо. – потягнув мене за руку.

Ми піднялись на одну з башт. Глянувши вниз, побачила високі чорні хвилі. Вітер куйовдив волосся й задирав і без того коротку спідницю.

Відчувши, що Бальмон стоїть за моєю спиною, розвернулася до нього лицем, опинившись у кільці сильних рук.

– Флоро, ти знаєш, яка ти гарна? Ммм?

– Я…я не….

– Не гарна? Це ти хочеш сказати? – він погладив мою щоку холодними пальцями і від цього простого дотику, я затремтіла. – Ти така гарна, що коли дивлюсь на тебе – не можу не уявляти голою, не можу не уявляти як твоє волосся торкається моєї шкіри, як твої довгі ноги охоплюють мої стегна… не можу не думати які в тебе соски, маленькі чи великі, світло-рожеві, чи темні… не можу не уявляти, як солодко ти стогнеш, коли я в тобі… мені здається, я збожеволів…