Читати книгу - "Єдина, або Сім наречених принца Ендрю, Ольга Обська"

— Є розмова. Не зайнятий? — брат зайшов до кімнати Крайса, коли той вчергове стояв біля вікна. Схоже, це вже ставало звичкою.

— Як тобі сказати? — відповів він і, кивнувши в бік вікна, пояснив з посмішкою: — Не знаю, чи можна залишити їх без нагляду.

Брат підійшов ближче, і хлопці разом стали спостерігати за тим, що відбувається. Дві дівчини з драбиною в руках жвавим підтюпцем перетинали галявину.

— От бідові дівчата, — здивовано спостерігаючи за маніпуляціями з драбиною, розсміявся брат. — Що вони затівають?

— Не маю уявлення, — щиросердно зізнався Крайс. — Вони вже десять хвилин ходять навколо дуба.

— Казав же, у нас із цією Зурім будуть проблеми, — брат продовжував заливчасто реготати. Мабуть, його сильно веселило, як дівчата метушаться, перетягуючи драбину з місця на місце, прилаштовуючи її до дуба то з одного, то з іншого боку.

— Так вони обоє рябоє. Солодка парочка, — від вуха до вуха посміхнувся Крайс. — До речі, одна з них категорично налаштована проти принца.

— Навіть так?

— Угу. Зібралася провалити всі конкурси.

Крайс хотів розповісти братові іще дещо, але раптом зрозумів, що йому терміново потрібно втрутитися в те, що відбувається на галявині: Глафіра, скориставшись драбиною, забралася на нижню гілку дуба, і, по всьому було видно, збиралася дертися вище.

Хромейстер вискочив з палацу і став свідком дивовижної картини: зграя кажанів, що знайшла притулок на дубі для денного сну, злетіла в повітря, потривожена Глафірою, яка встигла вже піднятися до середини дерева.

Крайс перетнув галявину в три стрибки і почав підніматися по драбині:

— Стійте на одному місці, — скомандував він. — Зараз доберуся до вас і допоможу злізти.

Глаша дивилася, як до неї дереться Крайс, в очах якого спалахують громи і блискавки, і постаралася відповісти, якомога спокійніше:

— Не треба до мене добиратися, я і сама прекрасно злізу.

— Знаю я, як ви злізете. Впадете, переламавши ребра, а потім казатимете, що порушений пункт договору про вашу безпеку — 2.4 або який там.

— Нічого я не зламаю, я ж сюди якось сама залізла.

— Залізти завжди простіше, ніж злізти, — авторитетно заявив Крайс.

Він уже підібрався до Глаші і глянув так, що пропалив наскрізь. Потім міцно схопив за руку і попрямував в зворотний бік.

— Навіщо ви влізли на дерево? — сердито поцікавився він. — Хотіли на зло принцу шию собі зламати?

— От іще, — фиркнула Глаша, — було б через кого ламати. Мені потрібні були Окай.

Здається, відповідь трохи збила хромейстера з пантелику. Принаймні, він її обмірковував кілька секунд.

— Що це?

— Плоди окайового дерева.

— А чому плоди окайового дерева ви шукали на дубі?

— Тому що на березі вони не ростуть, — уїдливо відповіла Глафіра. — Прийняла цих ваших згорнутих в трубочку кажанів за Окай.

Крайс розвернувся до Глаші обличчям. Вона бачила, як сіпнувся куточок його рота. Але посмішка була придушена, а брови знову насуплені.

— А навіщо вам Окай?

— Це реквізит для конкурсу танців.

— Але ви ж уже відрепетирували танець, — все-таки Крайс не впорався зі своїми губами і розплився в усмішці.

— Це для Зурім.

Опинившись на землі цілою і неушкодженою, Глафіра скомандувала східній красуні:

— Ходімо, — і, підхопивши драбину, зібралася було приступити до подальших пошуків реквізиту.

Крайс знову насупив брови:

— Куди? Штурмувати наступне дерево?

— А що нам робити? Зурім для танцю потрібен реквізит. Без реквізиту ніяк.

Крайс похитав головою:

— Залиште драбину в спокої. Дам розпорядження, щоб відвезли вас на ярмарок. Придбайте там собі все, що треба.

______________________________________________

Дорогі читачі!

Продовжуємо нашу гру "Візуалізація". Сьогодні у нас на черзі професорка алхімії з кінсько-аристократичною зовнішністю Кіпріс — не дуже спортивна, зате розумна (або заумна? :) Хто на Вашу думку найбільше схожий на неї? Чекатиму на Ваші голоси в коментарях до книги.

Якщо картинки не відображаються, їх можна переглянути за посиланням з анотації.