Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

Не минуло й року!

 - Значить, це ще раніше почалося. Ну, це все пояснює! Але в поліцейського?! - презирливо скривилася вона. - Тобі, що ексклюзивчика захотілося?

- Коли закінчиш змістовну бесіду сама з собою, попросту кажучи - монолог, даси знати! Я піду робити каву.

Але так просто відмазатися не вдалося, Марта поплелася за мною на кухню. Щоправда рот все ж закрила. Мене частенько дивувала її здатність переходити з однієї крайності в іншу. Весь час, поки я маялася за приготуванням кави, мачуха мовчала. І навіть не свердлила мене поглядом! Я не витримала, і все гранично чесно розповіла. Сама історія порятунку була викладена за версією Влада, хоча сумнівів я до кінця не позбулася.

- М-да! - зробила висновок Марта. - Я можу ще зрозуміти його небажання, усе-таки на смак і колір..., але твоя завзятість дивує по-справжньому! Ти ж у нас горда дівчинка, а поводишся як божевільна.

Я тільки знизала плечима. Що, правда, то, правда!

- І що думаєш робити?

- Нічого! - збрехала я та одразу ж покаялася. - Точніше, не знаю! 

- Може, заб'єш? - з надією поцікавилася вона.

Моє безнадійне зітхання було красномовнішим за будь-яку відповідь.

- Мене бентежить зникнення Радовського, та й Кольки також, цього паршивця недоробленого, - змінила тему мачуха. - Насилу віриться, що ось так просто все вирішилося!

А мені то, з якими труднощами вірилося!

- Скільки днів минуло, відколи ти повернулася?

- Майже п'ять! - відповіла я, а про себе подумала, що рівно стільки ж днів не бачила Влада.

- Щось тут не клеїться! - і Марта почала будувати гіпотези, причому кожна нова була "розумнішою" за попередню.

Втомившись слухати її малозрозумілі роздуми, я зачинилася у себе в кімнаті.

- Лізо, треба все обміркувати! - потопталася вона біля дверей, але, що дивно, в покої залишила. Совість прокинулася?!

- І, мабуть, одразу заснула! - зітхнула я через кілька хвилин, почувши стукіт.

- Лізо, давай відсвяткуємо моє повернення! - голос за дверима був приглушений та підлесливий.

- Обіцяй стримати свій розумовий процес та взагалі не згадувати про Влада?

- Обіцяю! Я увімкну талант оповідача!

Святкували ми за пляшкою текіли, привезеної в презент. Спочатку мачуха у всіх подробицях описувала свою подорож, але, трохи випивши, я її перебила та почала висловлювати наболіле. Незабаром захопилася настільки, що розридалася. Марта із солідарності мене підтримала. На той час, коли пролунав дзвінок у двері, ми плакали щосили.