Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"

В цей момент зі мною були лише роздуми і блядські спогади. В таких випадках завжди згадуєш з чого все почалося. Що змусило тебе зробити той чи інший вибір.

І що привело мене до нього,ліжка та ще однієї ночі без сну. Правда, тамтого разу вона була набагато приємнішою.

Проте, зараз мені від цього всього гидко на душі. Як можна було сліпо вірити йому. Ми ж так були мало разом і ще більше не знали одне одного.

З цього можна зробити лише один висновок,я ще одна наївна дурепа. І в даному випадку це не моя особливість чи навіть індивідуальність. Це всього навсього заносить мене до гурту сірої маси.

Жінок,які обпеклися об те, що начебто вважали якимось почуттям. Але це прекрасне у них забрали, знищивши його правдою..

Тим,що не добре і не погане. Нейтральна сторона,але до біса жорстока.

Тепер я,як і ті жінки,занурилася в себе, щоб дізнатися,що ж було не так. Або, що я зробила не так. Чому вищі сили змусили мене пройти через це.

Чи вони все ж не власні над жіночим серцем. Тим органом, який можна порівняти лише з безмежним океаном.

Що може бути спокійним в одну мить,а вже в наступну поглинути будь-що на такі глибини звідки вже ніяк не можна буде вибратися...

В своїх роздумах я навіть не могла виплисти з келихом червоного вина. Який так і залишився всього лише наполовину повним.

Хтось одразу ж скаже: "Або наполовину порожнім".

Не буду сперечатися, що ці два визначення схожі,але водночас настільки різні. Мені все ж хотілося думати, що в мене все в порядку.

Я ж самодостатня жінка,яка в свої роки вже чогось досягла. Звісно, у мене доволі запезпечена сім'я,що дала мені пристойний старт.

Проте, від мене теж залежало багато чого. Тому,я вважаю, що сформувалася,як особистість і непогано.

Чому ж тоді я вважаю, що лише наполовину повна. Бо мені вперше в житті захотілося кохання..

Бути з тим з ким більше нікого не потрібно. З ким мені буде найкраще. 

Чи важко знайти своє кохання..або ж долю?

Я переконалася, що так. Так,це дуже важко. Особливо після того,як розчарувався.  Чи думала я,що Артур той самий.

Звісно,що ні. Я взагалі хотіла уникнути будь-яких відносин з ним.

Я тікала від нього і своїх почуттів. Можливо це ті ж самі вищі сили намагалися попередити мене.

Проте,я сама вкінці кінців зробила вибір. Як жаль, що він виявився неправильним..

Світало,коли я вимкнула світло і кімната на декілька хвилин опустилася в темряву. Я нічого не бачила навколо,але скоро звикла. Мабуть через те, що всередині в мене було не краще,не світліше.

А ненависть не описати теплим кольором. Тим паче,світлим. Яскравим так,але всеодно темним.

Ось і все. Я й так дозволила собі занадто багато страждань. За якими настав божевільний місяць.

Де була і підготовка до весілля,і нова робота,зачіска і повна відсутність особистого життя...