Читати книгу - "Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я ніколи в житті не зможу вам того простити, — нарешті промовила Джуліана. В її голосі я відчув гіркоту й оскарження.
— Не зможете простити мені того, що я вас зґвалтував?
— Це я ще могла б вам простити, бо воно розкрило мене як жінку.
— А що тоді?
— Не зможу простити того, що ви залишили мене, безпомічну, на землі.
— Я сам собі не зможу простити, ні одного, ні другого. Почуваюся як останній нікчема.
— Як інакше можна почуватися? То був нікчемний вчинок.
Це вхопило мене за живе:
— Але й ви не свята у цьому всьому!
— Що ви хочете сказати? — спитала різко.
— Те, що ви довели мене до цього.
— Я вас не вела до цього, й не хотіла такого, — відказала Джуліана, давлячись словами від емоційного напруження.
— Звичайно, — крикнув я. — Ви хотіли довести до того, щоб я покінчив із собою.
— І покінчите.
— І що ви тим досягнете? Що це вам дасть?
— Задоволення. Відчуття помсти, — сказала сухо.
— А чи таке ваше задоволення не збоченське?
— А чи ви мали задоволення, ґвалтуючи мене?
Я довго мовчав.
— Мав, — нарешті витиснув із себе.
— То хто з нас більший збоченець? — спитала холодно Джуліана.
— Я не знав, що зі мною тоді діялося… — моє оправдання було слабке й непереконливе.
— Ви чудово знали і знаєте, що діялося і чого ви позбулися.
Я мовчки потакнув головою.
— Ви позбулися тягаря з душі, а мені вчинили страшний біль, образу й приниження, — оскаржувала суворим голосом.
— Не можу заперечувати цього… Можу тільки каятися, — промимрив я, замислившись. — Та найдивніше те, що в тій трагедії в мені зродилося якесь дивне й тепле почуття до вас.
Я нараз помітив, що обличчя Джуліани проясніло. Вона щось раптово усвідомила й єхидно глянула мені в очі. І в цьому погляді не було ніякої потіхи для мене.
— Найдивніше також те, — вона імітувала мій голос, — що в тій трагедії ви збудили в мені жінку, яка буде мстити вам. На кожному кроці!
— Тоді наші кроки мусять розійтися, — запропонував я розсудливо.
— О, ні! Цього не буде ніколи! — сказала так категорично, що я сприйняв це як закляття.
— То що ви тоді хочете?
— Я вам казала: кінця.
— Цим разом це може бути ваш кінець… — сказав я більше співчутливо, ніж загрозливо.
— Може, так, а може, й ні. Та не забувайте, що ви збудили в мені жінку, до якої маєте теплі почуття, як ви призналися. А ця жінка ненавидить вас і мусить вас знищити.
Вона раптово встала і пішла до будинку. А я сидів і не міг встати з лавки. її дім зяяв серед ночі, мов кровожерна потвора.
2
Між нами настав період непевного замирення. Власне, не замирення, а уникання. Ми свідомо оминали одне одного й робили все, щоб не зустрітися віч-на-віч. Я мав добру причину деякий час оминати Джуліану. Але важко сказати, чому вона оминала мене. Я не вірив, що її наміри змінилися на краще. А щодо мене, то я мав наївну надію, що рани, які я завдавав їй, а вона мені продовж довгих місяців, з ходом часу пригаснуть, і ми зможемо зустрітися на нормальніших основах, щоб краще зрозуміти одне одного. Мене все більше тягнуло до неї, і я все більше прагнув кращих стосунків із нею.
Та я не був цілком щирий із собою. Мене вабила в Джуліані більше жінка, аніж людина. Я не міг повністю прийняти її як людину. Бо вона жила тільки тим, як завдати іншій людині болю, як найглибше поранити її, як довести її до згуби. Нею цілковито володіли садистичні інстинкти й не дозволяли їй бути людяною і доброю. Вона могла існувати лише у злі й зі злом. Крім зла, мені здавалося, ніщо інше її не цікавило. Я навіть думаю, що вона на початку захопилася, чи, радше, зацікавилася мною лише тому, що відчувала в мені зло; тому, що я тоді ненавидів її, що, в напливі люті, був здатний на все, навіть виконати чи стати об'єктом задуманого нею кінця. У таких стосунках не було місця не те що на любов, а й на звичайну прихильність.
А я патологічно бажав тієї прихильности й жадав Джуліану як жінку. Хотів мати її за будь-яку ціну. Не брати силою, а мати. Кожної ночі на мене находили ті самі марення: що вона вривалася гола до моєї спальні, здирала з мене піжаму, кусала мої губи, хапала обіруч мого члена й так сильно тягнула до себе, що я скрикував з болю. Тоді хапав її за рамена, кидав горілиць на ліжко і нестямно стискав її груди. Вона стогнала, гладила моє волосся, зсувала мою голову собі між ноги і втягала мене у розкриту стать… Я меншав, втискався в її глибоку й темну вапну й опинявся, мов дитина, в лоні. Тоді вона жорстоко здушувала мене в собі, — я кричав від переляку і пробуджувався, мокрий від поту.
Але ці марення не гасили моєї жаги. Я цілими днями мріяв про злягання з Джуліаною, і це доводило мене до божевілля. Взявши її силою на лавочці, я пережив тільки катарсис і випорожнив себе від найгірших комплексів. Але справжнього любовного задоволення не пережив. Тому так невідступно жадав її.
Джуліана мусила відчувати мій стан, тому й тримала себе поза моїм засягом, щоб загострювати мої жадання й доводити мене до крайности. Я опинився в пастці, яку вона наставила на мене, і ввесь час бився об її ґрати. Але не міг вийти з тієї пастки, бо дверима з неї була сама Джуліана, а я ніяк не міг знайти ключа до неї.
У неділю пополудні, коли мій мозок нестерпно шарпався, я прожогом вилетів надвір і подався парком до Клойстера. Зайшов до середини і присів на кам'яній лавочці перед старовинним вівтарем. Приємна прохолода і григоріанські напіви вливалися у мене й відпружували натягнені нерви. Мені стало так легко й так добре, що я занурився в музику й дихання образів і ні про що інше не думав.
— Між святими приємніше, ніж вдома, правда? — почув раптово голос Джуліани і здригнувся.
Вона була в міні-спідничці, і я знизу міг бачити її білі трусики з рожево гаптованим візерунком. Засмаглі рамена були оголені,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук», після закриття браузера.
