Читати книгу - "Притулок пророцтв"

– Здається, ти його застрелив, але я не пам’ятаю.

– Спробуй пригадати.

Рейвен з усіх сил намагалася відновити в пам’яті той день. Медсестра Сойєр вела її до лазарету провідати колишнього викладача. Після цього пригадувалося тільки, як батько сказав: «Рейвен, лети», – і попросив піти розважити інших пацієнтів у кімнаті відпочинку.

– Я намагаюся, але нічого не виходить.

– Старайся дужче, якщо ти мене справді кохаєш.

– Мені прикро, Алексі, але в голові повний провал. Можливо, мені знадобиться психіатр, щоб згадати, але на це потрібен час.

Алексі якусь мить помовчав:

– Але часу так мало.

Рейвен відвернулася в інший бік. Трохи підняла стегно і провела його рукою по горбкуватих шрамах, по одному за кожне ув’язнення в божевільні. Їй хотілося, щоб він поцілував їх, як вона цілувала його рубці.

Вловивши його вагання, Рейвен відкотилася вбік.

– Забудь.

Алексі перевернув її і зміряв поглядом згори вниз. Рейвен знала, що він робитиме те, що захоче. Вона звільнила свідомість від думок, намагаючись відгородитися від того, що відбувалося.

…думай про майбутнє, тільки про майбутнє…

Можливо, якщо вона скаже Алексі те, що він хоче дізнатися?.. «Рейвен, лети», – подумала вона в надії, що це допоможе. Проте без батькового голосу слова не спрацювали.

Алексі підклав їй під спину подушку. Рейвен лежала байдужа, не вірячи, що він це зробить. Але Алексі зробив. Було боляче. При кожному його поштовху вона ледь тамувала крик.

Врешті-решт він, важко дихаючи, повернувся на інший бік і поринув у сон. «Це не його провина, а його батька», – подумала Рейвен.

…до біса і батечка, і синочка…

Він кохає мене. Йому так хотілося бути зі мною.

…що ж, можеш насолоджуватися цим егоїстичним негідником…

У надійних обіймах чоловіка, якого кохала, Рейвен заснула.

Химерний сон… Мати змушувала її одягати до школи штани і сорочку з краваткою. Усі обзивали її хлопчиськом. Незабаром вона зрозуміла, що це все на догоду батькові, який завжди мріяв про сина. Потайки, хоча й невміло, вона користувалася маминою пудрою, помадою та рум’янами. Одного разу, коли батька не було вдома, мама дозволила їй одягтися, як дівчина, і навчила наносити макіяж.

Коли вона підросла, то почала молитися, щоб у неї народився братик, а вона стала просто татковою дівчинкою. Після маминого самогубства вона зрозуміла, що цього ніколи не станеться. Саме тоді Рейвен і почала чути голос своєї мертвонародженої сестри-близнючки, яка тепер мала ім’я Нікі Аптерос.

Цієї ночі, під захистом рук Алексі, вона почала рахувати у зворотному порядку, щоб витіснити неприємні думки, та, дійшовши до чотирнадцяти, збилася.

Рейвен прокинулась рано, сама. Алексі, мабуть, пішов до майстерні Теодора, щоб допомогти перефарбувати і висушити фургон, у якому везтимуть бомбу. Сьогодні вони їдуть до Пірея. Рейвен заварила каву на плиті. Теракт зірветься, тому що вона попередила поліцію, і термінал буде під охороною. Сьорбаючи каву біля вікна в кухні, вона дивилася, як над Акрополем сходить сонце, заливаючи світлом Парфенон. Рейвен відвернулася.

Боятися зранку – на невдачу.

Вона скрутила своє біляве волосся в ґульку й насунула чорну перуку. Туго стягла груди корсетом. У джинсах і чорному светрі ніхто й не здогадається, що вона – жінка. Глянувши на себе в дзеркало, Рейвен залишилась задоволена. Сьогодні її вихід буде гідний Оскара.

Замкнувши квартиру, вона вирвала з чорної перуки дві волосини, поплювала на них і засунула одну над дверима, а іншу – біля порога.

Покинувши будинок через чорний вхід, Рейвен перетнула вулицю і звернула за ріг до автомайстерні. Як вона й очікувала, двоє чоловіків, як завжди в масках, гарячим повітрям сушили фургон, перефарбований з білого у світло-блакитний. Зубочистка заправляв мотоцикл пальним. Батько Алексі, сперши милицю на верстак, чаклував над бомбою.

– Що він робить? – поцікавилась Рейвен у Алексі.

– Трохи підправляє шнур детонатора, щоб ви із Зубочисткою мали в запасі ще дві хвилини, щоб утекти.

– Із Зубочисткою? Я думала, що їду з тобою.

– План міняється. Мені треба бути в іншому місці.

– Ти мене покидаєш?

– Мені треба злітати на Кіпр, це всього на день, кохана. Ти й не помітиш, як швидко я повернуся. Зубочистка ледь не стрибав на радощах, коли я сказав, що він мене замінить.

Щось тут не так. Рейвен торкнулася машини рукою. Хоча блакитна фарба ще до кінця не висохла, товстун Теодор і однорукий Васілі вже заводили «Гарлей» всередину, ставлячи його кермом до дверей. Мірон поклав бомбу в рюкзак і передав синові.

Алексі опустив рюкзак на пасажирське сидіння.

– Зубочистко, будь пильний і дорогою до Пірея тримай рюкзак дуже обережно. Коли Нікі побачить, що ти вже підклав бомбу і повертаєшся, вона відчинить задні двері і сяде на мотоцикл. Ти сідаєш за кермо і від’їжджаєш за лічені секунди до того, як вибухне бомба. Усі погляди будуть прикуті до місця вибуху. Ви встигнете втекти, перш ніж будь-хто збагне, що трапилося. Їдь на якусь безлюдну вулицю, кидай фургон і повертайтеся на мотоциклі.

«Гарлей» вже стояв у кузові, і однорукий Васілі зачинив задні двері. Рейвен сіла за кермо, а Зубочистка заліз на пасажирське сидіння поруч з нею, вмостивши рюкзак на колінах. Теодор підняв двері гаража.

Алексі зупинився біля віконця з боку водія і прошепотів:

– З нетерпінням чекатиму на твоє щасливе повернення, Нікі.

Вона знала: це означало, що коли Алексі приїде з Кіпру, вони знову кохатимуться. Можливо, цього разу їм вдасться зачати дитину. Якщо буде хлопчик, вони назвуть його Ахіллом. У них обов’язково має бути хлопчик. Коли Алексі торкнувся її губ, Рейвен відчула, що пальці у нього тремтять. У його очах стояли сльози. Чому?

Виїжджаючи з гаража, вона надто різко рушила з місця й зачепила стіну. Алексі довелося миттю відскочити геть.

– У чому річ?

– Ні в чому, просто через твій сумний погляд я відволіклася.

Вона вивела фургон, і двері майстерні з гуркотом зачинилися.

Рейвен вже картала себе за те, що вранці дивилася на Акрополь. Тепер вона вірила, що це погана прикмета.

На звивистій дорозі, що вела до Пірея, її час від часу сліпили сонячні зайчики, що відблискували на воді, та Рейвен не скидала швидкість. Краєчком ока вона зауважила, що Зубочистка скоса поглядає на неї.

– Чому ти на мене дивишся?

Він поклав руку їй на стегно.

– Я ще ніколи не був так близько до такої вродливої дівчини, як ти.

Вона скинула його руку.

– Ах ти хтивий козел. Ти ж знаєш, що я належу