Читати книгу - "Кохання з ароматом ванілі, Аніта Русанова"

Прокинувшись зранку, ми з Алісою вирушили до батьків. Скоро має приїхати стиліст, аби допомогти нам з сестрою і мамою зібратися.

Поки стиліст їхав до нас, ми з мамою вирішили випити по чашечці кави.

- А як звуть твого хлопця? – Питає мама.

- Мамо, сьогодні все дізнаєтеся. – Відповіла мамі. – Мій хлопець також має бути на заході.

- От інтриганка. Чому ти мамі не хочеш сказати його ім’я? – Випитує мама.

- Мамо, залишилося кілька годин і ти сама дізнаєшся про нього. – З посмішкою сказала я.

Батькам я сказала лише те, що зустрічаюся з хлопцем, а те хто він і як його звуть – не говорила. Ми з Ростом домовилися що на святі ми разом розкажемо і моїм батькам і його – що ми зустрічаємося.

Крізь свої думки я почула голос Олександри – нашого стиліста. З нею ми знайомі два роки. Саша мені допомагала збиратися на важливі заходи.

- Привіт, Сашо! – Привіталася до дівчини і обійняла її.

- Привіт, Сончику! – Привіталась Саша до мене. Дивно, звісно, вона мене називає, але мені подобається.

- Знайомся, це моя мама – Олеся Дмитрівна.

- Можна просто тітка Олеся. – Втрутилася мама і подала дівчині руку для привітання.

- Дуже приємно. – Мило сказала Саша.

- А це моя менша сестричка – Аліса..

- Приємно познайомитися. – Сказала Аліса.

- Взаємно. – Відповіла Саша.

- Отож, сьогодні ми маємо виглядати приголомшливо, так, щоб аж мороз по шкірі йшов від погляду на нас. – Сказала я до Саші.

- Зрозуміла! – Зі смішком сказала Саша.

Вже через дві години ми були готові. Те що зробила Саша, це просто неймовірно, ми виглядали так, неначе голлівудські зірки. Мені дівчина зробила легкі локони і одну сторону підколола заколкою із перлами. Очі підмалювала тоненькими стрілками та нанесла червону помаду на губи. Коли я подивилася в дзеркало, я ледь впізнала себе, адже була незрівнянно гарна. Алісі дівчина зробила мейк такий як і у мене, а волосся, попередньо вирівнявши, бо ж сестричка від природи кучерява, уклала в гарний високий хвіст. Мамі Саша зробила легку гарну укладку та нюдовий мейк. Ми були такими гарними, що не можливо було описати словами.

Вже через півгодини ми стояли при повному параді. Ми з Алісою одягнули ті сукні, які вчора придбали у торговому центрі, мама одягнула, нещодавно придбаний, ніжно персиковий костюм, а тато був у своєму класичному чорному костюмі.

Викликавши татового водія, ми поспішили на вихід. Додому до Роста і Данила ми їхали трохи менше півгодини. Тато попросив водія аби той після свята забрав нас і відвіз додому.

- Алісочко, Софійко, привіт, любі! – Нам на зустріч вибігла тітка Аня і почала нас по черзі обіймати. Сьогодні вона теж мала неперевершений вигляд, ніжно блакитного кольору сукня підкреслювала всю вроду жінки.

- Доброго дня! – Мовили ми з сестрою в один голос.

- Аню?! – Зі здивуванням мовила мама, так наче вони знайомі.

- Олесю, Марку?! – З таким самим здивуванням мовила тітка Аня. – Дуже рада бачити вас! – Сказала вона і почала їх обіймати.

- Скільки ж ми не бачилися? – Запитав тато.

- Схоже відтоді як у вас з’явилася Софійка. А я ще думала, на кого дівчатка мені схожі, тепер бачу що на вас. – Сказала жінка і почала з батьками бесіду, а ми з Алісою попрямували до будинку, аби привітати Данила.

Привітавши хлопця, ми почали розмову.

- А ви знали, що наші батьки знайомі, до речі, вже доволі давно? – Запитала Аліса.

- Я вчора дізнався, коли переглядав папери про співпрацю з Сонею, там я побачив її прізвище і згадав, що тітка Олеся і дядько Марк, колись давно, тісно спілкувалися з нашими батьками. – Сказав Рост, обіймаючи мене. Сьогодні він був дуже гарний, одягнутий в чорні брюки і білу сорочку, яка чітко окреслювала кожен м’яз.

- О це так, а чому вони перестали спілкуватися? – Продовжила Аліса.

- Бо у них з’явилася Соня, і ваші батьки з головою поринули у її виховання. – Відповів Рост.

- Ростику, - звернулася до нього тітка Аня і я помітила що позаду неї стоїть дядько Женя, - дивись хто приїхав, ти ж пам’ятаєш тітку Олесю і дядька Марка?

- Звісно пам’ятаю! Доброго дня! – Сказав Рост обійнявши маму з татом.

- Данилко, знайомся це батьки Софійки і Алісочки! – Сказала тітка Аня.

- Приємно познайомитися, - сказав Данило обійнявшись з нашими батьками, - я хлопець Аліси.

- Дуже рада, що у нашої Аліси такий хлопець. – Із щирою посмішкою сказала мама. – Софійко, а коли ти познайомиш нас зі своїм хлопцем? – Запитала у мене мама.

- Зараз. Знайомтесь, це - мій хлопець – Рост. – Сказала я підійшовши ближче до Роста.

- Оце так, наші сини зустрічаються з вашими доньками! – Сказав здивовано дядько Женя, - а я колись казав, що ми станемо родичами, а ви мені не вірили. – Промовив зі щирою посмішкою він до наших батьків.

Після такого теплого і сімейного спілкування, ми вирушили за стіл, окрім наших сімей тут не було більше нікого, бо Данило захотів щоб це свято було суто сімейним.

Ми сиділи святкували, спілкувалися, як раптом Данило піднявся, звернувши нашу увагу на нього.

- Батьки мене запитували, чому я не захотів запросити когось зі своїх друзів на свято, - почав Данило, - я сказав що такий момент, я маю розділити лише з сім’єю.

Данило підійшов до Аліси і став перед нею на одне коліно.

- Кохана, ти вийдеш за мене? – Сказав Данило до Аліси, а в його очах простежувалось хвилювання.

- Так! – Сказала із щирою посмішкою Аліса, після чого Даня одягнув їй обручку.

Я вже відчувала як мої очі наповнюються слізьми, та і не тільки мої, наша мама і тітка Аня вже схлипували від щастя. Всі почали вітати наречених, а я досі не могла повірити в те, що моя маленька сестричка, моя Аліса, вже скоро вийде заміж. Решту вечора ми провели за обговоренням весілля.

Після свята Аліса з Данею поїхали до нас на квартиру, батьки вирішили залишитися у тітки Ані і дядька Євгена, а ми з Ростом поїхали до нього.