Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

Ліліан провела рукою по щоці, де ще секунду тому був його дотик, ніби намагаючись вловити залишки цього моменту. Її думки кружляли навколо одного. — Чому? Чому він урятував її, чому не пішов відразу, а дозволив собі цей момент близькості? Це було не просто подяка чи гра. У цьому було щось особисте, щось, чого вона не чекала від нього.

Вона намагалася знайти пояснення, та її логіка відмовлялася працювати. Невже Хіллер був настільки непередбачуваним, що навіть порятунок став частиною його стратегії? Або це був натяк на щось більше, на ті емоції, які він міг приховувати глибоко всередині? Він не просто врятував її життя, він показав їй, що в їхніх відносинах є щось інше, що виходить за рамки гри у "кішки-мишки".

Але найдивовижнішим для Лілі було те, що її власні почуття почали змінюватися. Згадка про його поцілунок повернулася, і разом з ним прийшло усвідомлення, що вона більше не могла бачити в ньому просто злочинця. Так, він був її метою, так, він стояв з іншого боку закону, але в ньому було щось більше, щось, що захопило її думки і тепер не відпускало. Вона відчувала, що їхній зв'язок ставав глибшим, ніж просто погоні та переслідування.

Це було дивне і водночас лякаюче усвідомлення — вона починала бачити в Хіллері не ворога, а партнера з цієї загадкової гри. .

Ліліан не могла відпустити цю думку - вони зіткнулися не один раз і завжди це було схоже на гру. Але тепер гра змінилася. Вона більше не була просто полюванням на злочинця. Між ними виникло щось більше, що пов'язувало їх у кожному русі, кожному жесті, у кожному їхньому діалозі. Їхня боротьба за контроль над ситуацією перетворилася на взаємне визнання. Він був для неї не просто метою. І щось підказувало їй, що і вона для нього стала більшою, ніж просто переслідувачем закону.

"Чому ти врятував мене?" — це питання, як і раніше, не давало їй спокою, але вона не очікувала, що отримає на нього відповідь. Хіллер був надто складний для простої мотивації, і чим більше вона його вивчала, тим ясніше розуміла, що має свої причини на кожен крок. Він ніби сам писав правила цієї гри, де вона теж грала свою роль, нехай і не завжди усвідомлено.

Його обличчя спливало перед її очима - той момент, коли дощ зірвав каптур, оголюючи його хижий погляд. За цією маскою ховалося щось глибше, більше, ніж банальна анархія. Лілі бачила в ньому щось більше - людину з переконаннями, які вона досі не могла розгадати.

Вона знала, що це було не востаннє. Їхні шляхи перетнуться знову, це було неминуче. Як би вони не намагалися піти одне від одного, місто Вальхейм, з його похмурими провулками і неоновими вогнями, було занадто тісне для того, щоб вони не зіткнулися знову. Щоразу, коли вони зустрічалися, між ними спалахнуло щось незрозуміле — суміш зневаги, захоплення та якоїсь невизнаної поваги.

Ліліан відчувала це всім своєю істотою. Хіллер залишав сліди, хоча здавалося, що він завжди один крок попереду. Але вона вчилася в нього. Це полювання загартовувало її, і з кожним новим провалом вона все більше розуміла, що не здається лише тому, що він цього від неї чекає.

— Ти хочеш, щоб я зловила тебе... але на твоїх умовах, — тихо сказала Лілі, все ще дивлячись на горизонти.

Вона знала, що їхня наступна зустріч змінить багато чого. І в глибині душі розуміла, що сама тепер грала за його правилами. Але вона збиралася змінити ці правила. Хіллер був невразливий, тому що завжди був прихований у тіні, але тепер, коли їхній зв'язок став особистим, він почав робити помилки. Кожна зустріч оголювала його слабкості, а Ліліан дедалі більше вивчала його манеру гри.

Темрява поглинула місто, і світло неонових вогнів було єдиним, що прорізало цю нескінченну ніч. Ліліан витерла з обличчя краплі дощу і глибоко зітхнула. Вона знала, що Хіллер десь там, спостерігає за нею, як завжди робив. Але тепер вони обидва знали, що це вже не просто гра в кішки-мишки. Це було чимось більшим — чимось, що вони обоє не могли до кінця визнати, але відчували кожним своїм рухом.

Вона стояла на даху, і її силует розчинявся в темряві, як самотня постать проти неосяжного, яскравого, але байдужого міста. Її очі ковзали нічним пейзажем Вальхейма, неоновими вогнями, що переливались на мокрому асфальті, відбиваючи життя, яке продовжувало рухатися, як ні в чому не бувало. Але для Лілі світ змінився. Усе стало іншим, коли Хіллер врятував її. Це не просто був черговий крок у їхній грі - це був момент, який торкнувся її душі, змусивши серце битися інакше.

Все, що вона знала про нього, починало валитися. Він був її ворогом, метою, тією тінню, на яку вона полювала вже так довго. Але тепер щось змінилося. Усередині неї повільно, але наполегливо почали проростати нові почуття, які вона могла ігнорувати. Вона намагалася протистояти цим думкам, змусити себе думати раціонально, та її розум більше було перемогти серце.

Вона згадувала той момент на складі, його тихий, теплий подих, легкий поцілунок, який залишив слід на її щоці. Це не було жестом загрози чи знущання — у цьому було щось більше, щось майже ніжне, що змусило її серце здригнутися. Лілі вже не могла бачити в Хіллер просто злочинця. Він був кимось більшим.

Вона розуміла, що тепер між ними були не лише полювання та переслідування, а щось глибше та складніше. Ті нитки долі, які непомітно пов'язували їх, ставали дедалі міцнішими. Лілі відчувала це як ніколи раніше. Тепер вона усвідомлювала, що коли вони знову зустрінуться, їхня гра не буде колишньою. Це змінить все, і в першу чергу змінить її саму.

Світ довкола неї ніби відступив на другий план. Вона більше не чула шуму міста, не помічала рідкісні машини, що проїжджали вулицями далеко внизу. Усі її думки були про нього. Про те, як вони зійшлися на межі життя і смерті, про те, як він з легкістю вислизнув, залишивши після себе відчуття таємниці та чогось нерозгаданого.

Її губи трохи здригнулися, і в голові народилася мимовільна думка, майже як благання: "Будь обережний, Хіллер ..." Вона не могла вимовити це вголос, але десь у глибині душі вона розуміла, що їй не хотілося його втрати. Що, можливо, тепер вона більше не хотіла зловити його як раніше. У їхньому взаємному полюванні виникла нова іскра - іскра, яка могла як висвітлити шлях, так і привести їх обох до краю прірви.