Читати книгу - "Хіллер , Arachne "

Лілі знала, що їхні наступні кроки будуть вирішальними. Занадто багато змінилося, і, хоч би як вона намагалася ігнорувати це, вона не могла заперечувати того, що відбувалося всередині неї. Почуття до Хіллера вони були лякаючими, незвичними, але також і захоплюючими. Її професійний обов'язок говорив одне, але серце зовсім інше.

Вона провела рукою по щоці, згадуючи той його поцілунок, той момент близькості, який тепер переслідував її щокроку. Його тепле дихання здавалося таким реальним, і тепер вона розуміла, що цей жест був не просто прощанням - це була обіцянка, що вони зустрінуться знову. Але коли це станеться, все буде іншим.

Вона подумки намагалася передбачити їхній наступний хід. Лілі відчувала, що їхні шляхи перетнуться ще не раз, і з кожною новою зустріччю їхній зв'язок ставатиме все більш заплутаним і складним. Але зараз, стоячи на цьому даху під мряким дощем, вона раптом відчула дивну, майже щемливу прихильність до нього.

— Будь обережний цієї ночі! — крикнула вона в темряву, її погляд, як і раніше, ковзав по неону міста, що світився. Тепер вона вже не була певна, що хотіла його зловити. Їхній зв'язок був більшим, ніж просто полювання. Це було щось нове, що вона ще не могла до кінця усвідомити, але щось уже почало змінювати її.

Вона стояла одна на даху, розуміючи, що їхні наступні кроки будуть вирішальними. Нитки долі, які їх пов'язували, ставали все міцнішими, і Лілі відчувала, що коли вони знову зустрінуться, це змінить все.

***

Ліліан крокувала мокрими вулицями Вальхейма, відчуваючи, як краплі дощу, що мрячить, скочуються з її каптура. Думки про Хіллер все ще переслідували її, але вона намагалася взяти себе в руки, повернути розум у звичне русло. Погляд знову набув холодної зосередженості, а тіло повернуло собі впевненість. Попереду чекала робота, звіти, справи, колеги — світ, який вона знала і де все було передбачувано, на відміну від його загадок.

Коли вона увійшла до будівлі департаменту, атмосфера різко змінилася. Світло від люмінесцентних ламп заливало коридори, висвітлюючи обличчя співробітників, зосереджених на своїх завданнях. Звук глухого гулу техніки, кроків та приглушених розмов повернув її назад у робочу реальність. Тут не було місця для роздумів про Хіллера, або хоч би їй хотілося в це вірити. Вона збиралася з думками, щоб повернутися до своєї рутини, залишивши почуття позаду.

Лілі кинула мокрий плащ на спинку стільця і ​​присіла за стіл. На екрані комп'ютера вже з'являлися справи, які вимагали її уваги. Нові злочини, чергові розслідування — життя продовжувало йти своєю чергою.

Кайл "Спарк" Грем миттю зазирнув до її кабінету, недовго постояв у дверях. Він коротко кивнув:

- Лілі, як ти? Все гаразд?

Вона лише відмахнулася, зображуючи стомлену посмішку:

— Так, гаразд, просто ніч була важка. Все під контролем, Спарк.

Хакер знизав плечима і пішов, повертаючись до свого робочого місця. Лілі переключила увагу на нові матеріали у поточних справах. Найближчим часом її команда отримала кілька доручень — контрабанда зброї на кордоні з промисловою зоною, сліди діяльності підпільних кіберсиндикатів та ще один ланцюжок підозрілих убивств, пов'язаних з місцевими кримінальними бандами.

Вона намагалася глибше поринути в роботу, намагаючись відволіктися, але думки все одно блукали до Хіллера. Здавалося, чим більше вона намагалася забути його, тим більше він проникав у її свідомість. Це було як невідступна тінь, яка ховається в кутках розуму, чатуючи на найнесподіваніші місця.

Вона зітхнула, потягнувшись за чашкою кави. Цього разу Хіллер вислизнув. Гра на якийсь час зупинена, але вони обоє знали, що це ненадовго. Лілі не могла вічно відкладати його справу, але зараз треба було зайнятися й іншими злочинами.

У відділі її робота йшла своєю чергою. Лілі за звичкою перечитувала документи, складала звіти, організовувала зустрічі з аналітиком Реном та Хенксом для обговорення поточних операцій. Вона стала машиною, діє ефективно, але автоматично. Колеги бачили її зібраність і не підозрювали про те, що в ній розгорілася боротьба. Вона вирішила поки що залишити справу Хіллера на паузі, але кожен крок її дій нагадував, що рано чи пізно вона повернеться до нього.

Через деякий час Райдер, її напарник з оперативних виїздів, зайшов з коротким звітом з останньої справи. Він кинув папку на стіл:

— Ми йдемо на чергову операцію у східній частині промислової зони. Надійшли нові дані, треба перевірити. Ти з нами?

Лілі подивилася на нього, намагаючись перейти. Це був шанс відволіктися, піти в оперативну рутину і на якийсь час забути про те, що її турбує.

— Звичайно, — коротко відповіла вона, підводячись з місця.

Коли вони виходили з відділу, дощ все ще продовжував мрякати, ніби намагаючись стерти сліди її занепокоєння. Однак Лілі знала, що це лише тимчасовий перепочинок. Вона намагалася придушити в собі те нове почуття, що зародилося під час останньої зустрічі з Хіллером, але думки про нього продовжували повертатися, наче вітер, що несе запах моря — далекий, але невблаганний.

Її погляд ковзав по неонових вогнях, відбитих у мокрих калюжах на асфальті. Місто продовжувало жити своїм життям, а Лілі ще глибше поринала в нові справи. Вона знала, що зараз треба зосередитися на роботі та відкласти свої почуття. Але як довго вона зможе тримати їх під контролем? І як довго Хіллер залишатиметься в тіні, перш ніж їхні шляхи знову перетнуться?

***

Минув тиждень у безперервній рутині. Ліліан з головою пішла в роботу, поринаючи в розслідування з голодною наполегливістю. Вулиці Вальхейма, залиті неоновим світлом та осіннім дощем, все ще приховували тіні злочинців, і вона прагнула вистежити їх усіх. Разом із командою вона брала участь у обшуках, допитах та нічних операціях. Час летів, зливаючись у сірі будні, де головним було не давати собі зупинитися, не дозволити мислимим почуттям і переживанням узяти гору.

Однак, як би Лілі не намагалася, вона не могла повністю забути про Хіллера. Вона не бачила його ні в новинах, ні в кримінальних зведеннях. Жодного натяку, що він десь неподалік. Спочатку це здавалося хорошим знаком — отже, в місті стало трохи спокійніше. Але потім вона почала помічати дивну тишу. Занадто тихо для такого міста як Вальхейм.