Читати книгу - "Хіморода, Анастасія Тоцька"

Іноді буває таке, що ти довго не можеш заснути, вовтузишся у ліжку аж до ранку, а коли засинаєш — знов поринаєш у дивну, викривлену реальність — сон. У цьому напевне немає нічого поганого, але після важкого дня, все що тобі хочеться це закрити очі і не бачити та не чути нічого. Але тут, раптом, з'являється дещо, що так нагадує життя, але показує усі твої страхи та переживання. Сон — таке миле слово. Воно нагадує маленьку білу хмаринку, але може стати велетенським чорним монстром, що охоплює твою кімнату, стоїть прямо над ліжком, стає вже не сном, а жахіттям, яке ледве можна відрізнити від реальності. Й от, ти наче у кайданах, не в змозі нічого змінити і прокинутись. І сон, який ми бачимо насправді протягом не більше ніж двадцять секунд, може здаватись нескінченним. А вранці прокидаєшся, ніби й не спав зовсім, знову поринаючи у буденне пекло...

Після підйому на гору, друзі тим самим шляхом повернулися до підніжжя, до родини, в якої напередодні залишили свої речі. Сім'я розповіла, що недалеко живе бабуся Калина, вона вже досить стара і їй не завадили б помічники. Друзі могли б залишитись у неї, якщо забажають.

Агнеса та Єремій погодились із родиною і наступного дня вже вирушили до бабусі Калини.

— Онуки приїхали! Мені про вас, мандрівників, вже казали, я кімнату наготувала і ліжка! Які ви файні! — ось так бабуся зустріла друзів.

Їй і справді було важко поратись в хаті та на подвір'ї, але було дещо, в чому бабця була вправна, як виявилось, вона була мольфаркою, у неї було двоє учнів. Все життя вона присвятила тому, що допомагала людям і зараз навчає цьому інших.

Щойно в хаті поселились Агнеса та Єремій, бабці стало і легше, і веселіше. Хлопчина постійно балакав, пускав жарти, не закривався ні на секунду! Іноді йому від дівчини прилітали ляпаси, а бабусю Калину це смішило ще більше. Агнесі навіть здавалось, що Єремій її спеціально бісить і жартує над нею. Хоча віником наче по голові неприємно отримувати...

У господарстві друзі виявились вправними. Хоч Єремій і здавався криворукою дитиною, але насправді будку для собаки полагодив він, шпаківню змайстрував він, поки спилював старі гілки на груші, з драбини звалився теж він! Хоча перші два пункти не без ляпасів Агнеси! Дівчина продовжувала давати йому найрізноманітніші завдання, пов'язані із архітектурою, й ось, перші плоди: проєкти шпаківні і будки були повною відповідальністю хлопця. Вийшло досить непогано, але дівчині завжди все не так, тепер Єремій ще й змушений все фарбувати.

Дівчина ж взяла на себе прибирання, сад і город. А готування? Друзі готували по черзі, але Єремій готував лиш тоді, коли десь провинився і начудив. Ні, це не було покаранням, просто хлопець боявся, що дівчина підмішає йому яд у їжу. Хто ж її знає?

Друзі разом із бабусею Калиною часто дивились разом фільми і грали в ігри. Але було дещо, чого вони ніяк не могли зробити. Друзі так поринули у господарство, ніби у своє, що ніяк не могли спланувати підйом на Говерлу, хоча дуже хотіли.

— Агнесо, ми так і не підійнялись на Говерлу, може сплануємо нашу подорож? — сказав Єремій заходячи до хати весь у траві.

Хлопець щойно скосив траву навколо будинку, весь був зелений і брудний, а поки працював, згадав про гору.

— ЄРЕМІЮ!!! — кричить Агнеса кидаючи в хлопця віник: Я щойно попідмітала! Ану вийшов звідси! Поки не відмиєшся, щоб я тебе тут не бачила!

Єремій ображено вийшов з хати і пішов митись до криниці. Мився і бурмотів під носа:

— Вийшов звідси... ну і будь ласка, ну і не треба...

Хлопець повернувся до хати, але не наважився зайти, видно, образився. Сів на лавочці біля дому, дивився на гори. Вже липень. Друзі тут другий місяць, а намилуватись краєвидами у них ніяк не виходило. Вони були завжди різними. Різні хмари, різне небо, різний час і різний настрій.

Агнеса була всередині будинку, вона щойно закінчила із прибиранням і сіла за стіл, випити чаю, за яким вже сиділа задоволена бабуся Калина. Бабця налила собі напій у чашку і радісно посунула до себе. Агнеса була трохи злою, бабуся вирішила їй трошечки допомогти:

— Чому така зла?

— Зайшов до хати весь зелений, як болотяне чудовисько. Жах. Я тільки прибрала!

— Він же чоловік, не думає про таке. Ти б пішла до нього, сидить напевне, дується.

— І що я йому скажу? Вибачитись?

— Ні. Вибачатись то не для дівчини справа, поговори з ним про те, про що він хотів, але не вибачайся!

Агнеса трохи подивилась на бабцю, а потім вирішила підійти до Єремія.

— Давай наступного тижня.

— Що наступного тижня?

— У четвер наступного тижня піднімемось на Говерлу, до бабусі Калини прийдуть учні, їй не самотньо буде.

— Нам вистачить дня? Може ми б на кілька днів поїхали.

— Можемо повернутись у неділю.

— Добре, давай! — радісно сказав Єремій: завтра понеділок, отже залишилось 3 дні до подорожі!

Наступного дня, поки Єремій займався збором урожаю з дерев, Агнеса готувала обід, паралельно розмовляючи бабусею Калиною.

— Єремій дурко якийсь! Чесне слово!

— Хлопцю ще і двадцяти немає, звісно дурко, підросте, може і хороше щось із нього вийде.

— Що? Поки пальцем не покажеш, не зрозуміє нічогісінько.

— Ну, а ще що тобі не подобається в ньому?

Агнеса задумалась.

— Ну, а що подобається? — посміхаючись питає бабця.

Агнеса вимкнула плиту, бо суп вже був готовий і присіла за стіл до бабусі Калини.

— Він працьовитий.

— Непогано, щось ще?

— Готує смачно.

— Мг.

— Завзятий.

— Але дурко?

— Але дурко.

— Дівчинко моя, та чи не подобається тобі цей дурко?

Агнеса трохи злякано поглянула на бабусю Калину, а вона продовжила:

— А ти йому подобаєшся, це видно, він твого погляду завжди шукає і робить все завжди так, як ти того бажаєш.

— Що Ви таке кажете? — посміхаючись, ніби не розуміючи, мовила Агнеса.

— А тобі він подобається? Я тобі дещо скажу... - бабця нахилилась до дівчини.