Читати книгу - ""Каселона". Шалений рейс, Олена Гриб"

Картинки, угу. Скриншоти «Підкорювачів стихії». Яскраві та красиві, наповнені сонцем, зеленню і блакиттю…

Я ніби дивилася на фотографії рідного світу, і чудові краєвиди змушували серце стискатися від гіркоти.

Не сперечатимусь, у примар немає серця, але я відчувала його зовсім як свої руки й ноги, дихання, тремтіння пальців від хвилювання. Мене переповнювали емоції. Упевнена, якби привиди могли плакати, я б розплакалася. Надто вже знайомі місця показував монітор, надто цінні спогади пробуджував у моїй пам’яті, приглушеній транквілізаторами.

«Невже Іліас теж відчував щось подібне?» – роздумувала я, не в змозі відвести погляд від дисплея.

Потім помітила щось дивне. І ще… І знову!

Азарт миттю прогнав сентименти. До мене раптом дійшло, що професор Метт не був ігроманом. Усі локації «Підкорювачів» – комп’ютерне опрацювання супутникових знімків Онікса-12. Програма запевняла, що гра йде в режимі реального часу і покликана популяризувати заповідну планету. Гравець ніби «подорожував» Оніксом-12 і мав найсвіжіші дані про те, що відбувається на його поверхні!

– Професоре, та ти геній! – захопилась я.

Збагнути б іще, що він шукав… Мене, наприклад, насторожили тіні людей. Здається, Іліас Метт намагався дізнатися більше про тих, хто розгулював заповідником.