Читати книгу - "Вояки"

Та все ж головного чинника стресу для військових медиків у процесі підготовки немає. Ніхто не стріляє в курсантів чи поряд з ними справжніми кулями.

— Підготовку обмежено юридичною відповідальністю, — каже Сіддл. Це звучить трохи скорботно.

«Те, що багатьом, хто повертається (з війни), ставлять діагноз ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), засвідчує, що ми робимо замало», — жаліється у статті полковник Рікардо Лав. Він схвалює підхід спартанців до «вибудови психологічної гнучкості воїнів». Пелопідаме, споглянь на ці новітні стратегії психологічної гнучкості. «Деколи військові ігри були смертельно небезпечні, і деякі хлопчики гинули». За дослідником Спарти Полом Картледжем, інші способи досягнення психологічної гнучкості передбачали полювання та вбивство рабів, а також «заохочення старшинами[85] з плетеними зі шкіри батогами в руках до крадіжки з вівтаря Артеміди, богині рослин та родючості, якнайбільшої кількості сиру».

Багато років тому я робила репортаж про бджіл-убивць. Тоді мені довелося пережити дещо подібне до вакцинації проти стресу. Я супроводжувала команду, яку викликали прибрати рій із землі одного фермера на півдні Техасу. Отрута в бджіл-убивць така сама, як і в звичайних, але вони значно агресивніші під час захисту рою та переслідування порушників їхнього спокою. Що більший рій, то відчайдушніше захищаються бджоли. Щоб умістити той рій, знадобилася бочка для нафтопродуктів на 55 галонів[86]. Я надягла бджолярський захисний костюм, але неправильно закріпила маску, тому бджоли під неї пролізли і пожалили мене. Пізніше того самого дня я, з пухирями від бджолиних укусів, відвідала пасіку з нормальними бджолами. Поки ми з пасічником розмовляли, мені на руку сіли кілька бджіл. Раніше в такій ситуації я розмахувала б руками та по-дівчачому верещала. Натомість я спокійно дивилась, як вони повзали по моїй руці. У мене зник страх перед бджолами.

А чи не могло б це спрацювати у зворотному напрямку? Якби спершу по мені поповзали звичайні бджоли, чи не було б це «щепленням» проти того страху, який я відчувала посеред рою бджіл-убивць? Театральні витівки Сезара, пронизливе волання та грубощі інструкторів — їх можна порівняти зі звичайними бджолами. Як сказав Сіддл, усе, що допомагає звузити провалля, — добре.

Ще один із методів підготовки медиків — багатократне повторення, щоб досягти автоматизму. Так, коли кора передніх частин мозку дезертує, а здатність до міркування знижується, залишається м’язова пам’ять. Повторіть якусь дію достатню кількість разів, і ви зможете надати невідкладну допомогу навіть за умов найгіршого стресу, пов’язаного із загрозою життю, коли залиті власною кров’ю. Згадайте військового інженера, який підірвався, я писала про нього в четвертому розділі.

Він, як сам влучно висловився, «без роздумів» витяг турнікет і бездоганно наклав його на те, що залишилося від його ноги.

Хіба можливо, щоб вибухові ураження не викликали стресу? Чи може людина спокійно дивитися на відірвану голову? Імовірно.

— Через якийсь час, — сказав Алі, коли в навчанні була перерва, — це буде просто голова. Просто звикаєш до своєї роботи.

Мішелл розказала історію зі своєї служби в Іраку. Їй довелося нести частину ноги морського піхотинця, яку відірвало вибухом. На тій частині залишився черевик, і товариш морпіха вирішив витягти з нього ступню. Коли черевик здався і перестав її утримувати, ступня ляснула Мішелл по обличчю. Згадуючи про той випадок, Мішелл так скривилася, що я подумала, чи не почала та ступня розкладатися.

— Вона ще не почала розкладатися, — каже Мішелл, — то була щойно відірвана ступня.

Вона нахиляється до мене.

— Він не носив шкарпеток.

Мішелл відчула відразу не через кров, не через факт, що ступню відірвало від тіла, навіть не через те, що ступня вже мертва, а через запах та відчуття поту на своїй щоці.

А я скористаюся згадкою про піт, щоб перейти до цих дивовижних виділень мерокринових залоз людини, які досить часто лають. У таких місцях, як Афганістан, піт зберігає більше людських життів, ніж санітари.

7. Спітнілі кулі

Як воювати зі спекою

У Форт-Бенінгу, Джорджія, наявні всі три ключові складники теплового удару — інтенсивне сонце, висока вологість і школа рейнджерів. Рейнджери, як і їхні відоміші колеги, «морські котики», входять до складу Сил спеціальних операцій США. Якщо запозичити слова з їхнього кредо, рейнджер — це «елітарний солдат», який повинен «рухатися швидше і на більшу відстань, битися сильніше, ніж будь-який інший солдат». Джош Первіз видався мені максимально елітарним, адже він інструктор у школі рейнджерів, а також учасник щорічного змагання на звання найліпшого рейнджера. Змагання належить до категорії «мультиспортивної події», та тільки тут до програми внесено такі дисципліни, як багнетна атака та перенесення на ношах. Учасники змагань проходять і пробігають понад двадцять миль[87] з наплічниками масою шістдесят фунтів[88]. Кожного року кілька учасників самі переходять до розряду несених на ношах, у горизонтальному положенні. «На більшу відстань» і «швидше» у 100-градусну[89] спеку можуть мати летальні наслідки.

Сьогодні Первіз, разом з іще одним інструктором, пройде марш в умовах спеки штучного походження. Як об’єкти дослідження здатності терпіти спеку, вони будуть швидко йти «в гору» на тренажерах «бігова доріжка», встановлених у «пічці» в лабораторії Консорціуму з питань охорони здоров’я та ефективності дій військовослужбовців (Consortium for Health and Military Performance — CHAMP), частини Університету охорони здоров’я військовослужбовців. Деякі люди мають схильність до теплового удару та інших розладів, пов’язаних зі спекою. Армія хоче мати можливість виявляти таких людей до того, як їх відправлять кудись на спекотний Близький Схід з купою амуніції та разом з іншими людьми, чиї життя залежатимуть від них.

Схилившись над конторкою, Первіз заповнює анкету з «емоційного стану». Він без сорочки. Я бачу, що в графі «Сповнений ентузіазму» він позначає відповідь «помірно». «Ентузіазм» не асоціюється з Первізом. Ентузіазм — це пружна хода, підморгування, насвистування. Не думаю, що Джош Первіз схильний до насвистування. Його риси, хоч і досить приємні, мають наліт суворості, впертості, завжди готової проявитися.

Дослідниця, спортивна на вигляд блондинка з сяйливою зовнішністю, просить Джоша стиснути кулак. Вона, разом з колегами, шукає біологічні та генетичні маркери, що дали б змогу виявляти військовослужбовців, схильних до теплової немочі, за допомогою простого аналізу крові, щоб командири знали, за ким треба стежити пильніше. Проте її прохання із забором крові не пов’язане.

— Джоше, покажи нам свої м’язи.

Дослідниця — мати Джоша, Даєнна Первіз.

Рука Джоша не рухається.

— Мамо.

Старша Первіз витягає яблуко з металевого ящичка для результатів попередніх тестів.

— Джоше, перекуси перед тим, як туди заходити.

— Мамо, припини.

Я не бачу, які варіанти