Читати книгу - "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"

туди, я завжди кілька хвилин теревенив із продавцями, а вже потім ішов до власника, щоб прийняти у нього замовлення. Одного дня, як завжди, я піднявся до власника аптеки, але той сказав, що більше не зацікавлений у продукції „Джонсон і Джонсон“. Йому здавалось, що компанія зосередилась на роботі з продуктовими крамницями та з магазинами знижених цін у збиток його маленькій аптеці. Я пішов геть, підібгавши хвоста, і кілька годин їздив містом. Зрештою я вирішив повернутись і спробувати хоча б пояснити власнику аптеки нашу позицію.

Повернувшись до аптеки, я за звичкою привітався із продавцями. Побачивши мене, власник посміхнувся і запросив увійти, а потім замовив удвічі більше товару, ніж звичайно. Я здивовано запитав, що трапилось за останні кілька годин. Власник аптеки вказав на юнака, який стояв за стійкою для продажу газованої води, і розповів, що після того, як я пішов, цей хлопчина піднявся до нього і сказав, що я був чи не єдиним із багатьох агентів, що навідувались до аптеки, який завжди вітався з ним та іншими працівниками. Він сказав власнику, що якщо якийсь агент і заслуговує на замовлення, то це я. Власник аптеки погодився з ним і залишився нашим відданим клієнтом. Я завжди пам'ятатиму, що щира зацікавленість в людях — це найважливіша якість, якою має володіти торговий агент, та, власне кажучи, й будь-яка інша людина».

На власному досвіді я переконався, що можна розраховувати на увагу, час та співпрацю навіть дуже зайнятих людей, проявивши до них щиру зацікавленість. Дозвольте проілюструвати це прикладом.

Кілька років тому я читав курс лекцій із художньої майстерності в Бруклінському інституті науки та мистецтва. Ми хотіли, щоб до нас приїхали поділитися своїм досвідом такі відомі автори, як Кетлін Норріс, Фанні Херст, Іда Тарбелл, Альберт Пейсон Терхун і Руперт Х'юз. Тож ми написали їм, що захоплюємося їхніми творами і що нам було б надзвичайно цікаво почути від них поради та дізнатись секрет їхнього успіху.

Під кожним листом підписалося понад 150 студентів. Ми писали, що розуміємо про їхню надзвичайну зайнятість і брак часу для підготовки спеціальної лекції. Тож ми додаємо до листа список запитань, що стосуються їх самих та методів їхньої роботи. І їм це сподобалось. А кому б не сподобалось? Отож вони залишили свої домівки і вирушили до Брукліна, щоб простягнути нам руку допомоги.

Так само мені вдалося переконати Леслі М. Шоу, міністра фінансів у кабінеті Теодора Рузвельта, Джорджа У. Вікершема, міністра юстиції в кабінеті Тафта, Вільяма Дженнінгса Брайана, Франкліна Д. Рузвельта та багатьох інших видатних діячів приїхати до нас і розповісти студентам про ораторське мистецтво.

Кожному з нас — робітнику на заводі, клерку в офісі чи навіть королю на троні — кожному з нас подобаються люди, які нами захоплюються. Візьмемо, наприклад, німецького кайзера. Наприкінці Першої світової війни його ненавидів, напевно, весь світ. Навіть власний народ відвернувся від нього, коли він втік у Голландію, рятуючи свою шкуру. Ненависть до кайзера була такою сильною, що мільйони людей з радістю розірвали б його на шматочки чи підсмажили на вогнищі. І ось, посеред цього бурхливого полум’я люті, один маленький хлопчик написав кайзеру простого і щирого листа, сповненого доброти і захоплення. Цей маленький хлопчик писав, що завжди любитиме Вільгельма як свого імператора. Цей лист глибоко зворушив кайзера, і він запросив хлопчика приїхати. Він приїхав разом зі своєю матір'ю, з якою кайзер потім одружився. Цьому хлопчику не знадобилось читати книжки про те, як здобувати друзів і впливати на людей. Він знав це інтуїтивно.

Якщо ви хочете мати друзів, потрібно викластись сповна і зробити щось для інших — щось, що потребує вашого часу, енергії, безкорисливості та турботи. Збираючись відвідати Південну Америку, герцог Віндзорський, на той час ще принц Вельський, протягом кількох місяців вивчав іспанську, щоб виступати перед її мешканцями їхньою рідною мовою, і цим здобув прихильність південноамериканців.

Я завжди намагаюсь дізнатись про дати народжень моїх друзів. Як? Хоча я не надто довіряю передбаченням астрології, я починаю розпитувати співрозмовника, чи вірить він у те, що дата народження людини впливає на її характер та вдачу. Потім я прошу його назвати місяць і день народження. Якщо він відповідає, наприклад: «24 листопада», я повторюю про себе: «24 листопада, 24 листопада» і, скориставшись нагодою, записую десь його ім’я та дату народження, а потім вношу ці дані до свого записника. На початку кожного року я відмічаю ці дні у настільному календарі, щоб вони автоматично привертали мою увагу. Відповідного дня я надсилаю імениннику листа чи телеграму. Ви собі не уявляєте, який вони мають успіх! Часто я виявляюсь єдиною людиною, яка згадала про цю подію.

Якщо ви хочете знайти друзів, будьте привітними та щирими при зустрічі. Скористайтесь цим самим правилом, коли хтось телефонує вам. Кажіть «Привіт» таким голосом, щоб ваш співрозмовник відразу зрозумів, як ви раді його почути. У багатьох компаніях вчать телефонних операторів вітати всіх абонентів голосом, що випромінює зацікавленість і ентузіазм, щоб абоненти відчували, що компанія про них турбується. Згадайте про це завтра, коли підніматимете слухавку.

Продемонструйте щиру зацікавленість іншими — і ви не тільки розширите коло своїх друзів, а й підвищите лояльність клієнтів до вашої компанії. У корпоративному віснику Національного банку Північної Америки (Нью-Йорк) був оприлюднений лист від клієнтки банку Маделін Роуздейл:

«Я хотіла, аби ви знали: я дуже ціную ваших працівників. Усі вони такі ввічливі та люб’язні. Як приємно, коли касир звертається до вас на ім’я.

Минулого року моя мама п’ять місяців провела у лікарні. Тоді мені часто доводилось звертатись до касира Мері Петручелло. Вона переживала за мою маму і завжди цікавилась її здоров’ям».

Можна бути впевненим, що місіс Роуздейл буде і надалі клієнткою цього банку.

Чарльз Р. Волтерс, працівник одного з найбільших банків Нью-Йорка, отримав завдання терміново підготувати конфіденційний звіт про певну корпорацію. Він знав лише одну людину, яка володіла необхідною йому інформацією, — це був президент компанії. Пропустивши містера Волтерса до кабінету президента, молода секретарка сказала, що сьогодні у неї немає для нього ніяких марок.

«Я збираю марки для свого дванадцятирічного сина», — пояснив хазяїн кабінету.

Містер Волтерс розповів про причину свого візиту й почав задавати питання, але президент компанії, здавалось, літав десь у хмарах. Він відповідав загальними фразами, наче ухилявся від розмови, і, здавалось, ніщо не змусить його налаштуватись на бесіду. Інтерв’ю вийшло коротким і беззмістовним.

«Чесно кажучи, я не знав, що робити, — розповідав слухачам наших