Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Ранок був тихим, надто спокійним після бурі вчорашнього вечора. Ясмін прокинулася з важким серцем. Вона не могла заснути майже до світанку — її губи ще пам’ятали його дотик, її серце билося з надією, яка тепер тріщала по швах.

Коли Керем з’явився у дверях, його погляд був холодним. Вона підвелася назустріч йому — не з надією, а з тривогою.

— Ясмін, — почав він, опустивши очі, — те, що сталося вчора… Це була помилка.

— Помилка? — її голос задрижав.

— Ми... Ми обоє були емоційно нестабільні. Я... я не відчуваю до тебе того, що маю. У мене є інша жінка, і я… я не маю права заплутувати тебе.

Ясмін стояла, мов статуя, тільки очі наповнювались слізьми.

— То все ж таки… я просто тінь у твоєму житті, так? Порожнє місце в твоєму домі?

— Не так, — сказав він тихо, — але я не хочу брехати тобі. Це було несправедливо.

— Зі мною несправедливо з першого дня, — прошепотіла вона.

Він більше нічого не сказав, розвернувся і вийшов. Вже за годину його кінь мчав до плантацій — туди, де не було її, де він міг втекти хоча б на мить від самого себе.

Ясмін повільно повернулася в свою кімнату. Коли зачинилися двері, вона впала на ліжко і заридала в подушку, зціджуючи весь біль, образу і розчарування. Її тіло тряслося від плачу, душа розривалася. Вона не знала, чи зможе ще колись довіряти йому… або собі.