Читати книгу - "Бійцівський клуб"

Газети повідомляють, що поліція не має жодної певної зачіпки. Та хай хто б це зробив, молодіжні банди чи прибульці з космосу, лазячи по виступах і звисаючи з підвіконь із аерозольними балончиками чорної фарби, вони запросто могли зірватись і розбитись.

Зробив це Комітет бешкету чи Комітет підпалів? Мабуть, гігантське обличчя було їхнім домашнім завданням на цей тиждень.

Тайлер має знати, але перше правило проекту «Руїна» — не розпитувати про проект «Руїна».

Цього тижня в Комітеті насильства Тайлер заявив, що змусить кожного навчитися стріляти з пістолета. Пістолет робить тільки одне: спрямовує вибух у потрібному напрямку.

На останню зустріч Комітету насильства Тайлер приніс пістолет і телефонний довідник із рекламними сторінками. Зустрічі відбуваються в підвалі, в якому щосуботи ввечері збирається бійцівський клуб. Кожен комітет має свій день.

Комітет підпалу зустрічається щопонеділка ввечері.

Насильство — щовівторка.

Бешкет збирається щосереди.

Дезінформація — щочетверга.

Організований хаос. Бюрократія анархії. Поміркуй над цим.

Щось на кшталт груп підтримки.

Отож у вівторок увечері Комітет насильства подав пропозиції щодо дій на наступний тиждень. Тайлер прочитав пропозиції й задав комітету домашнє завдання.

До наступного вівторка кожен член комітету мав затіяти бійку й поступитися в ній. І то не в бійцівському клубі. Це складніше зробити, ніж здається. Пересічна людина на вулиці щосили уникатиме бійки.

Задумка полягала в тому, щоб підчепити на вулиці кого-небудь, хто ще ніколи не бився, і затягти його до нас. Нехай відчує себе переможцем уперше в житті. Нехай розлютується до нестями. Нехай роз’юшить тебе в лайно.

Ти мусиш це витримати. Якщо не стерпиш, переможеш у бійці, усе до дупи.

— Ось що ми маємо зробити, хлопаки, — повідомив Тайлер комітетові. — Ми маємо нагадати цим людям, якою силою вони досі володіють.

Це таке коротке напутнє слово від Тайлера. Після цього він виймає з картонної коробки перед ним складені папірці й розгортає кожен. У такий спосіб кожен член комітету подає пропозиції на наступний тиждень. Пише пропозиції в блокноті. Видирає аркуш із блокнота, згортає його і кладе в коробку. Тайлер переглядає пропозиції та відкидає невдалі.

Замість кожної невдалої вигадки Тайлер кладе до коробки порожній папірець.

Потім кожен член комітету витягає з коробки по папірцю. Як пояснив мені Тайлер, якщо хтось витягає порожній папірець, йому цього тижня не треба робити нічого, крім домашнього завдання.

Коли ж тобі випадає папірець із пропозицією, ти мусиш піти на вихідних на фестиваль імпортного пива й штовхнути когось у біотуалет. Тільки вітається, якщо тебе за це ще й добряче віддухопелять. Або ж ти мусиш піти на показ мод у пасажі торговельного центру і з другого поверху обілляти відвідувачів полуничним варенням.

Якщо тебе заарештують, ти більше не в Комітеті насильства. Якщо засмієшся, так само.

Ніхто не знає, хто саме витягне яку пропозицію, і ніхто, крім Тайлера, не знає, що це за пропозиції, які з них прийнято, а які викинуто в сміття. Пізніше цього тижня в газеті може з’явитися новина про невідомого, який у центрі міста застрибнув у «Ягуар» із відкидним верхом, відштовхнув водія й скерував машину у фонтан.

Тобі лишається тільки гадати, чи була це пропозиція комітету, яка могла випасти тобі.

Наступного вівторка ввечері під світлом єдиної лампочки в темному підвалі бійцівського клубу ти оглядатимеш усіх, хто прийшов на збори Комітету насильства, і далі міркуватимеш, хто ж в’їхав на «Ягуарі» у фонтан.

Хто видерся на дах музею мистецтв і стріляв пейнтбольними кульками по скульптурах у внутрішньому дворику?

Хто намалював на хмарочосі Гейн-Тауер палаюче обличчя демона?

Ти можеш хіба що уявити собі, як тієї ночі, коли малювали демона на хмарочосі, група судових діловодів, бухгалтерів чи кур’єрів прокрадається до офісів, у яких вони сидять щодня. Може — хоча це й проти правил проекту «Руїна», — вони трохи випили. Там, де це вдалося, вони застосували відмикачки, де ні — за допомогою фреону розбивали осердя замків. Усе заради того, щоб, спустившись у будівельній колисці на канаті, який усі тримали почергово, зависнути, гойдаючись і розхитуючись, навпроти фасаду будівлі й ризикнути життям біля вікон тих офісів, у яких щодня, година за годиною, минало їхнє життя.

Наступного ранку ці самі діловоди й помічники консультантів із роботи з клієнтами будуть серед натовпу, закидатимуть свої голови зі старанно зачесаним волоссям, трохи причмелені від неспання, але тверезі, у краватках, і слухатимуть, як довкола них юрба гомонітиме й дивуватиметься, хто ж це міг зробити таке, і як поліцейські гукатимуть, щоб усі, будь ласка, відійшли, коли з розбитих задимлених зіниць велетенських очей поллється вода.

Тайлер по секрету розповів мені, що на кожній зустрічі буває не більш як чотири путні пропозиції, тож твої шанси витягти справжню пропозицію, а не просто порожній папірець, приблизно чотири з десяти[27]. У Комітеті насильства разом із Тайлером двадцять п’ять учасників. Кожен отримує домашнє завдання — побитися на людях і програти, і кожен тягне собі пропозицію до дій.

Цього тижня Тайлер наказав їм:

— Ідіть і придбайте собі пістолет.

Тайлер дав телефонний довідник одному й сказав вирвати сторінку з рекламними оголошеннями, а потім передати довідник іншому. Не можна купляти зброю, а також стріляти з неї в тому самому місці, що й інший член комітету.

— Оце, — сказав Тайлер, діставши з кишені куртки пістолет, — це пістолет, і за два тижні кожен з вас повинен мати свій, завбільшки з оцей, і принести його на нашу зустріч.

— Краще, якщо ви купите його за готівку, — сказав Тайлер. — На наступній зустрічі ви обміняєтесь пістолетами й напишете заяву до поліції, що куплений вами пістолет викрали.

Ніхто нічого не питав. Нічого не питати — перше правило проекту «Руїна».

Тайлер передав пістолет по колу. Він був такий важкий, наче щось велетенське, гору чи Сонце, стиснули й перетопили на цю річ. Комітетники тримали пістолет двома пальцями. Кожному кортіло спитати, чи він заряджений, але друге правило проекту «Руїна» — не питати нічого.

Можливо, він заряджений, можливо, ні. Можливо, завжди слід припускати найгірше.

— Пістолет, — сказав Тайлер, — простий і досконалий. Треба лише натиснути на гачок.

Правило третє проекту «Руїна» — жодних відмовок.

— Гачок, — сказав Тайлер, — спускає курок, курок б’є по капсулю з порохом.

Правило четверте — жодної брехні.

— Вибух штовхає металеву кулю крізь отвір у набої, а дуло пістолета спрямовує вибухову силу пороху й викидає реактивну кулю в потрібному напрямку, — сказав Тайлер, — точнісінько як людину-ядро викидає з гармати, або як ракету з пускової шахти, або