Читати книгу - "Таргани"

Мешканець акваріума постукав у якісь двері, йому відкрили, і Харрі здивовано відступив на два кроки назад. Дверний проріз повністю закрила гора плоті й мускулів. На місці очей у гори були дві щілинки, рот прикрашали чорні висячі вуса, череп був виголений, не вважаючи рідкої кіски, що звисала вбік. Голова його, схожа на пофарбовану не в той колір кулю для боулінга, сиділа прямо на тілі, без шиї, без плечей, — один суцільний зашийок здіймався від вух і до рук, таких товстезних, що вони здавалися пригвинченими до тіла. Харрі жодного разу в житті не бачив таких великих людей.

Залишивши двері відкритими, чоловік-гора неквапно повернувся до кімнати.

— Його звуть Ву, — шепнув Нхо. — Горила на фрилансі. З дуже поганою репутацією.

— Господи, а на вигляд — погана карикатура на якого-небудь голлівудського лиходія.

— Він китаєць із Маньчжурії. А вони славляться…

Ставні на вікнах були закриті, і в сутінках кімнати Харрі роздивився обриси людини, що сиділа за громіздким письмовим столом. Зі стелі доносилося дзижчання вентилятора, а зі стіни скалилася справжня тигряча голова. Через те, що балконні двері були розкриті, шум стояв такий, немов машини мчалися прямо через кімнату. Там, біля балкона, сидів третій. Ву втис своє могутнє тіло в єдиний вільний стілець, а Харрі й Нхо так і залишилися стояти посередині кімнати.

— Чим можу бути вам корисний, добродії? — донісся голос через письмовий стіл, низький, з майже оксфордською вимовою. Чоловік за столом підняв руку, і на пальці його блиснув перстень. Нхо кинув оком на Харрі:

— Ми з поліції, пане Соренсен…

— Я знаю.

— Ви позичили гроші послові Атле Мольнесу. Він мертвий, і ви намагалися дзвонити його дружині, щоб одержати суму, яку він вам заборгував.

— У нас немає ніяких претензій до пана посла. А крім того, ми не займаємося подібними справами, пане…

— Холе. Ви брешете, пане Соренсен.

— Що ви сказали, пане Холе? — Соренсен нахилився вперед. Риси його обличчя були типово тайські, але шкіра й волосся — біліші від снігу, а очі прозоро-блакитні.

Нхо смикнув Харрі за рукав, але той звільнив руку, витримуючи погляд Соренсена. Він знав, що перетнув межу, озвучивши погрозу, і що за правилами гри пан Соренсен тепер ні в чому не зможе зізнатися, не завдавши собі ганьби. Однак Харрі стояв у самих шкарпетках, пітний, як свиня, і йому було байдуже до ганьби, такту й дипломатії.

— Ви в Чайнатауні, пане Холе, а не в країні фарангів. І в мене нема ніяких непорозумінь із шефом поліції Бангкока. Пропоную вам при нагоді поговорити з ним, і тоді обіцяю, що я забуду про цей сумний епізод.

— Зазвичай саме поліція зачитує бандитам правила Міранди-Ескобедо, а не навпаки.

Великі червоні губи пана Соренсена здригнулися в посмішці, оголивши сліпучо-білі зуби.

— О так. «Ви маєте право зберігати мовчання…» — і так далі. Гаразд, цього разу нехай усе буде навпаки. Ву проведе вас, панове.

— Те, чим ви тут займаєтеся, сором при денному світлі, та й ви особисто його, очевидно, не любите, пане Соренсен. На вашому місці я б поквапився закупити захисного крему від засмаги. Адже його не продають у тюремному дворику для прогулянок.

Голос Соренсена став ще тихішим:

— Не грайтеся зі мною, пане Холе. Боюся, перебування за кордоном так вплинуло на мене, що я практично втратив своє таїландське терпіння.

— Нічого, посидівши рік або два за ґратами, ви швидко його відновите.

— Проведи пана Холе, Ву.

Важке тіло рухалося надзвичайно спритно. Харрі відчув кислий запах карі й відразу опинився в повітрі, міцно затиснутий, як іграшкове ведмежа на розіграші призів у парку атракціонів. Він спробував вивільнитися, але залізні обійми стискалися все сильніше з кожним його видихом, як кільця удава, що душить жертву. В очах потемніло, але ревіння транспорту стало сильнішим. Нарешті Харрі відчув, що летить. Відкривши очі, він зрозумів, що якийсь час пробув без тями, немов заснув на хвилинку. Він бачив прямо перед собою покажчик із китайськими ієрогліфами, дроти між двома телефонними стовпами, а вище — сірувате небо й нахилене обличчя чоловіка. Потім до нього повернувся слух, стало чутно, що з рота чоловіка вилітають якісь звуки, доки рука показує на балкон і на проломлений дах туктука.

— Ну як ти, Харрі? — запитав Нхо, відіпхнувши сердитого водія.

Харрі обвів себе поглядом. Спина боліла, а білі тенісні шкарпетки на тлі брудно-сірого асфальту були особливо сумним видовищем.

— Отже, мені відмовили в «Шрьодері». Ти хоч захопив мої черевики?

Харрі готовий був заприсягтися, що Нхо ледь утримувався від сміху.

— Соренсен попросив мене наступного разу показати ордер на арешт, — сказав Нхо, коли вони сідали в машину. — Тепер ми їх візьмемо за побиття державного службовця.

Харрі провів пальцем по садну на гомілці.

— Ми візьмемо не їх, а тільки ту гору м’яса. Але, може, він що-небудь нам і розповість. Що, до речі, відбувається з вашими тайцями? Тоньє Віг каже, що я вже третій норвежець, якого викидають із балкона останнім часом.

— Старий мафіозний метод, набагато зручніший, ніж всадити кулю. Поліція, побачивши чоловіка, що валяється під вікном, припускає, що це, можливо, нещасний випадок. Потім якась сума переходить із одних рук до інших, справа припиняється, винних немає, і всі задоволені. А дірка від кулі все тільки б ускладнила.

Вони зупинилися на червоне світло. Стара зморшкувата китаянка сиділа на килимку, прямо на тротуарі, і шкірилася своїми гнилими зубами. Обличчя її плавало в тремтячому від спеки повітрі.

Розділ 18

До телефону підійшла дружина Еуне.

— Уже пізно, — сонно промовила вона.

— Ще рано, — поправив її Харрі. — Шкодую, що подзвонив у невизначений час, але мені треба поговорити з Оддгейром, поки він не пішов на роботу.

— Ми саме встаємо, Харрі. Почекай хвилинку.

— Харрі? Що тобі?

— Мені потрібна твоя допомога. Хто такий педофіл?

Харрі почув, як Оддгейр Еуне хрокнув у слухавку й повернувся на ліжку.

— Що, педофіл? Чудовий початок дня. Якщо коротенько, то це особа, котра відчуває сексуальний потяг до малолітніх.

— А якщо детальніше?

— Ми багато чого про це не знаємо, але якщо ти подзвониш сексологові, то він скаже тобі, що треба розрізняти осіб, стабільно схильних до педофілії, і ситуаційних педофілів. Класичний педофіл із пакетом солодощів у парку — це людина зі стабільними порушеннями. Його