Читати книгу - "Сестра Керри"

— Не турбуйся, — сказав Друе, вгадавши, що її бентежить. — Він нічого не знає. Ти тепер місіс Друе.

Керрі трохи образили його слова. Справді, Друе був не вельми делікатний.

— Чому ж ми досі не одружилися? — спитала вона, згадуючи всі його обіцянки.

— Та ми одружимось! — відповів він. — Дай мені тільки владнати оту справу.

Він мав на увазі якесь неіснуюче нерухоме майно, що нібито забирало в нього дуже багато часу і уваги і чомусь позбавляло його свободи в особистому житті.

— Ось у січні я повернуся з Денвера, і тоді ми поберемось.

Ці обіцянки живили в Керрі надію, були цілющим бальзамом для її сумління. Якщо це станеться, все буде гаразд, і її вчинок знайде виправдання.

Керрі не була по-справжньому закохана в Друе. Вона була розумніша за нього і починала, хоч іще неясно, розуміти його вади. Якби не це, якби вона неспроможна була судити й критикувати його, її становище було б незрівнянно гірше. Палка любов до нього була б для неї нещастям, вона жила б під вічним страхом, що він не досить міцно її любить, що він перестане нею цікавитись і покине її напризволяще. А так — вона спершу трохи турбувалась про свою долю, намагаючись цілком заволодіти Друе, а далі почала спокійно вичікувати. Вона сама не знала напевне, якої вона думки про нього і чого їй, власне, хочеться.

Коли з’явився Герствуд, Керрі побачила людину в сто разів розумнішу, ніж Друе. Він ставився до жінок з тією глибокою пошаною, яку вони всі, без винятку, так цінують. Він не виявляв ані надмірного захвату, ані надмірної сміливості, він полонив серця своєю уважністю. У своєму барі він навчився прихиляти до себе людей грошовитих — комерсантів та інших поважних осіб — і вмів триматися дуже тактовно, коли хотів сподобатися комусь, ким він цікавився. Найбільше йому подобались ті з гарненьких жінок, в яких почувалася витонченість почуттів. З ними він ставав лагідний, поблажливий, упевнений у собі, і здавалось, ніби він тільки й хоче догодити, зробити щось таке, що справить приємність його дамі.

Друе й сам умів так поводитися, коли вважав, що справа варта заходу, але він був занадто самозакоханий і не міг здобути того поліру, яким відзначався Герствуд. Друе був надто життєрадісний, надто самовпевнений, мав надто бурхливу вдачу. Він мав успіх у жінок, іще не досвідчених у мистецтві кохання, але щоразу зазнавав жорстокої поразки, якщо жінка мала вже певний досвід і вроджену витонченість почуттів.

Керрі мала багато природної витонченості, але ніякого досвіду. Друе просто пощастило: випадок сам привів до нього Керрі. Якби вони зустрілися через кілька років, що збільшили б її життєвий досвід і принесли б їй хоч мінімальний успіх, вона б і близько не підпустила його до себе.

— Вам треба поставити тут фортепіано, — сказав Герствуд того вечора, усміхаючись до Керрі,— щоб ваша дружина могла грати.

Друе це ніколи не спадало на думку.

— Так, ви маєте рацію! — охоче погодився він.

— Та я ж не вмію грати, — насмілилася сказати Керрі.

— Це не так важко, — відповів Герствуд. — Ви б навчилися за кілька тижнів.

Цього вечора він показав себе дуже цікавим співрозмовником.

Він був у новісінькому, дуже елегантному костюмі.

Вилоги піджака були бездоганно відпрасовані. Жилет з дорогої шотландської матерії був оздоблений двома рядами круглих перламутрових гудзиків. Шовковий галстук, який мінився всіма кольорами, аж очі вбирав, хоч і не був крикливий. Усе, що він мав на собі, не так впадало у вічі, як убрання Друе, але Керрі відразу оцінила його елегантність. Герствудові черевики з м’якої чорної шкіри, добре начищені, блищали не так яскраво, як лаковані черевики Друе, і Керрі відчула, що м’яка шкіра краще пасує до такого еле-гатного костюма. Усі ці спостереження Керрі робила майже несвідомо, та, зрештою, це було цілком природно, бо вона вже звикла до вигляду Друе.

— Може, заграємо партію в юкр? [1]— запропонував Герст-вуд після того, як вони побалакали про те, про се. Він дуже тактовно обходив усе, що могло навести на думку, ніби йому щось відомо про минуле Керрі. Він не торкався особистих питань, розмовляв лише на загальні теми, і Керрі незабаром відчула, що їй з ним дуже легко, а його шанобливість і жарти тішили її. До того ж він удавав, ніби все, що вона каже, дуже його цікавить.

— Я не вмію грати в цю гру, — сказала Керрі.

— Чарлі, ви нехтуєте своїми обов’язками, — мовив жартівливо Герствуд, звертаючись до Друе. — Та це дарма, — додав він, — ми вас навчимо.

З властивою йому тактовністю він дав зрозуміти Друе, що він схвалює його вибір. Щось у його поведінці говорило, що йому приємно тут сидіти. І Друе це ніби зближувало з приятелем, а також збільшувало його повагу до Керрі. Оцінка Герствуда ніби кидала на неї якесь нове світло, і вся пригода ставала цікавішою.

— Дозвольте поглянути на ваші карти, — промовив Герствуд, делікатно заглядаючи через плече Керрі.— Що у вас там?

Якусь мить вів вивчав її карти, потім сказав:

— Непогано! Вам щастить. Зараз я навчу вас, як обіграти вашого чоловіка. Ви тільки слухайте мене!

— Ну, знаєте, — запротестував Друе, — якщо ви збираєтесь вдвох змовлятись проти мене, то моя справа безнадійна. Герствуд великий мастак грати в карти.

— Та ні, тут справа не в мені, а у вашій дружині. Вона і мені приносить щастя. Чому б їй не виграти?

Керрі вдячно подивилася на Герствуда і усміхнулась до Друе. Герствуд і далі тримався як добрий друг, і тільки.

Він просто хоче приємно провести час, і все, що робить Кер-рі, його тішить.

— Ось так, — говорив він, притримуючи одну зі своїх хороших карт і віддаючи взятку Керрі,— я б сказав, що для початку ви граєте непогано!

Керрі весело сміялася, бачачи, що вона 'виграє. Здавалось, Герствудова допомога робила її непереможною.

А він лише зрідка кидав на неї погляд. Тоді його очі ласкаво сяяли. В них не було й тіні чогось іншого, крім щирої симпатії й доброти. Він приховав лукавий, гострий блиск, надавши своїм очам виразу цілковитої невинності. І Керрі могла прочитати в них тільки те, що йому приємно балакати з нею. Вона почувала, що він про неї доброї думки.

— Просто несправедливо, щоб така гра лишилася без усякої нагороди, — промовив вів трохи згодом, засуваючи палець у кишеньку піджака. — Давайте грати по десять центів.

— Давайте, — згодився Друе і поліз у кишеню по гроші.