Читати книгу - "Веселий ярмарок"

ВСЬОГО-НА-ВСЬОГО

Щоб в нього заслужить авторитет,

Не треба здібностей чи розуму багато.

Для нього лиш дві речі треба мати:

Улесливий язик та ще гнучкий хребет.

ДОКУМЕНТ

На будбазу до Тимохи

Раз Микола завітав:

— Я б у вас цементу трохи

На сарайчик не дістав?..

— Вас багато, і всім треба

На сарайчики цемент!..

А чи є,— питає,— в тебе

Який-небудь документ?..

— Ну аякже!..— каже й полу

Відгортає в піджаку,

А в кишені у Миколи

Видно пляшку коньяку...

Секретарці крикнув:— Віка!

Зараз випиши цемент,

Бо у цього чоловіка

Дуже важний документ!..

Юрій Кругляк

ДВА ТЕЛЕФОНИ

Для матері дитина — і в п'ятнадцять літ дитина. І так само, як за малим, а може, ще й дужче, за дорослим серце болить. Недаром кажуть: малі діти — малий клопіт, великі діти — великий клопіт. І, може, через той біль мати час від часу навідувала своїх дітей і пильним материнським оком придивлялася до синового життя-буття. Ось і зараз приїхала вона до старшого, Ванька. Правда, Ваньком він залишився тільки для неї, матері, для інших він був уже Іваном Івановичем.

Перших два дні мати обдивлялася нову, велику квартиру, обмацувала поліровані імпортні меблі, говорила з невісткою про різні господарські справи, цікавилася, чи все є в магазинах і що почому, бавилася з онуками, а на третій ні з того ні з сього виявила бажання побувати у сина на роботі. Мати знала, що Ванько займає неабияку солідну посаду, і їй захотілося побачити, як той її син виглядає в керівному кріслі. Чи так само, як ото в них в Шдгайцях голова сільради, чи, може, якось по-іншому. Син не міг відмовити матері, він посадив її в чорну довгу машину, і вони разом поїхали туди, де її Ванько служить.

І от сидить мати в синовому кабінеті, в м'якому шкіряному кріслі, і тільки очима в усі боки водить. Радіє материнське серце — он який у неї Ванько розумний та поважний. Сюди ж будь-кого не посадять. І стіл у нього блищить, як асфальт після дощу, і на кріслі шкіра, як на черевиках, і пляшка з газованою водою біля нього стоїть, і сукно на столі зелене, аж очі вбирає. А біля великого столу — збоку маленький, а на ньому телефони. Не один, як у їхнього голови сільради, а два. Один чорний, немов у сажу вимазаний, другий — білий, наче хатина перед Першим травня.

Та раптом мати аж здригнулася. Але в ту ж мить зрозуміла, що лякатись нема чого,— то ж телефон. Ванько зняв чорну трубку і приклав до вуха.

— Да! Слухаю! А на якого чорта! Я ж наказав! Виконуйте! — немов дрова, рубав слова Ванько.— Ви що, всі такі дурні? У вас голови є на в'язах? А на бісового батька ви там сидите? — сипав він, як з мішка, добірними слівцями і скоса поглядав на матір. З усього було видно, що, якби в цей час у кабінеті не було матері, той бідолаха, котрий був на другому кінці дроту, почув би такі слова, в порівнянні з якими ці, що він виголосив тепер, здалися б воркуванням голуба.

— До чор...

Що саме він ще хотів сказати, так і залишиться невідомим для нащадків, бо в цей час дзенькнув другий телефон — той, що наче хатка перед Першим травня. Іван Іванович на півслові урвав розмову, кинув чорну трубку на нікельовані стовпчики і схопився за трубку білого кольору.

— Слухаю... так-так... я слухаю...— задріботів він і аж зігнувся.— Так... так... так...— татакав, мов кулемет.— Зроблю... Все буде зроблено... Не турбуйтеся, все буде зроблено... Якщо ваша ласка... Будьте здоровенькі! — дріботів Ванько, і матері здалося, що він навіть поменшав і став завбільшки з того хлопчика, що колись пас гуси на вигоні. Мати ніколи не бачила свого сина таким немічним і безпорадним, хіба тільки тоді, коли років сорок тому він стояв перед батьком, а той знімав пояса, щоб відшмагати Ванька за те, що хлопчина видрав пташине гніздо. Мати тоді врятувала Ванька і не дозволила батьковому поясові антипедагогічним способом наганяти розуму у Ванькову голову. Матері і зараз було шкода свого сина, але вона не знала, як врятувати його. Вона суворо поглядала на білий телефон, який перетворив її сина з бундючного півня на мокру курку.

Нарешті розмова скінчилась. Ванько витяг з кишені хустину, витер піт з лоба, носа і зітхнув. Зітхнула й мати.

— Ваню, а чого це ти в отой чорний телефон кричиш, як піп на наймита, а як у той білий, то аж мед з твоїх уст капає?

Ванько знизав плечима і здивовано подивився на матір.

— Невже?

Овсій Круковець

СКОРОЧЕННЯ ШТАТІВ

У нашому місті створили Ви-Ве-ВІА, що в перекладі українською означає винятково великий вокально-інструментальний ансамбль. Колектив зібрався дружний і справді великий: три скрипалі, три гітаристи, саксофоніст, контрабасист, трубач, піаніст, ударник і, звичайно, соліст-вокаліст.

Ансамбль здобувся на неабиякий успіх. Грали гарно й дуже гучно. Принаймні на концертах у перших трьох рядах ніхто не наважувався сідати.

Рік працювали. Коли надійшла вказівка: з метою підвищення художнього рівня та рентабельності здійснити скорочення штатів. Переважно за рахунок управлінського апарату. Оскільки концерт вела перша скрипка, скоротили всю групу скрипалів. Зрештою, це не симфонічний оркестр, де все тримається на скрипках. Заодно скоротили контрабасиста та одну гітару.

Тепер глядачі сідали вже і в перших трьох рядах, бо ансамбль не так гримів. Коли за якийсь час — новий наказ: з метою поліпшення художнього рівня та підвищення рентабельності провести нове скорочення. Цього разу скоротили решту гітаристів. Натомість швидко навчили грати на гітарі соліста-вокаліста. Коли хоче співати, то нехай сам собі й підігрує.

Під наступне скорочення потрапили труба та саксофон. Трубу, щоправда, повісили на шию тому ж солісту-вокалісту. Тепер він, коли не співав, притулявся до труби та дудів, що треба, а коли починав співати, то вже бренькав на гітарі.

Побачивши, що співак гарно вправляється, під час чергового скорочення звільнили ударника. Комбіновані барабани висунули на авансцену, і тепер уже соліст-вокаліст не лише співав, грав на трубі та бренькав на гітарі, а ще й, натискуючи ногами на педалі, вибивав ритм на барабанах.

Невдовзі дійшла черга й до піаніно.

Зате тепер маємо святий спокій. Все! Більше скорочень не буде. Далі скорочувати просто нема кого. Бо у Ви-ВеВІА тепер, крім соліста-вокаліста, залишилися