Читати книгу - "Біла фортеця"

але підготовку календаря для падишаха звалив на мої плечі і додав, щоб заморочити падишаха, треба вигадати заплутану історію, в якій ніхто нічого не втямить і не зробить жодних висновків. Він запитав, чи можливо вигадати історію, що не має змісту, але втішає, коли її читаєш чи слухаєш? «Як музика?» — спитав я, і цим здивував Ходжу. Ми вирішили, що гарне оповідання має починатися, як чарівна казка, розгортатися інтригуюче, як чарівний сон, а закінчуватися меланхолійно, навіюючи смуток, як історія про кохання, котра закінчилася розлукою. В останню ніч перед зустріччю з падишахом ми без упину говорили, схвильовано працюючи. А в сусідній кімнаті наш товариш-каліграф, що був шульгою, переписував незавершене оповідання Ходжі. На ранок я опрацював зібрані дані й дійшов висновку, що за двадцять днів чума покине місто, збираючи по базарах останні жертви. Ходжа не поцікавився, виходячи з чого я дійшов таких висновків, лише сказав, що визначена дата задалека і мусимо вкластися у два тижні, підмінюючи дані. Я, звісно, не був таким оптимістом, але зробив, як те вимагав мій двійник. До цих дат Ходжа склав вірші і віддав каліграфу переписати. А потім звернувся до мене з проханням ілюструвати сторінки оповідання. Десь опівдні він узяв переплетену синім картоном книжку зі сторінками ебру і, насупившися, вийшов; він був наляканий і занепокоєний. Мовив, що надії покладає більше на мальованих на сторінках пеліканів, крилатих биків, червоних мурах та мавп, які вміють говорити, ніж на мій рукопис.

Повернувся увечері схвильований і повідомив, що переконав падишаха у правильності прогнозів. Хвилювання не залишало Ходжу впродовж трьох тижнів, казав, що всього можна чекати. Коли хлопець при дворі красивим голосом читав оповідання, серед султанського почту лунали кпини, це було влаштовано навмисне, щоб принизити Ходжу, однак падишах присоромив негідників і запитав, на якій підставі було зроблено припущення, що чума залишить місто через два тижні. Ходжа пояснив, що відповідь міститься в оповіданні, яке ніхто не хотів слухати, отож і не зрозумів. Потім Ходжа, щоб завоювати серце падишаха, довго пестив привезених із Трабзону котів, які заполонили майже весь палац.

Коли він наступного дня повернувся, то повідомив, що громада розділилася на два табори: перший, який очолював Ситки-ефенді, вимагав скасувати всі нововведення, а інший, Ходжинський, наполягав продовжити боротьбу з чумою, рятуючи місто. У мене з'явилася надія, адже кількість померлих з кожним днем зменшувалася. Та Ходжа цього не помічав, він передчував, що назріває бунт, і люди, очолювані Кьопрюлю, не мають на меті зупинити чуму, а прагнуть звести рахунки з ворогами.

Упродовж першого тижня кількість померлих зменшилась. Та за моїми підрахунками було очевидно, що за тиждень чума не зникне. Я докоряв Ходжі, казав, що марно він змусив мене переробити календар, але мій двійник був заклопотаний іншим. Він зрозумів, що Кьопрюлю не наважиться діяти, і заявив разом зі своїми прихильниками, що головний візир на їхньому боці. Такі інтриги лякали падишаха, і розраду він шукав у своїх кішках.

Під кінець другого тижня місто вже задихалося не від чуми, а від заходів проти неї; кожного наступного дня помирало все менше людей, але про це ставало відомо не населенню, а таким, як ми з Ходжею, людям, котрі опікувалися цією проблемою. Повзли плітки, що почнеться голод, покинутий мешканцями Стамбул нагадував страшну пастку. Я не виходив із кварталу, тому все мені розповідав Ходжа. Говорив про розпач людей, які змушені були боротися за зачиненими дверима та вікнами з чумою, про людей, приречених на смерть. У палаці теж панувало очікування смерті: тільки-но падала філіжанка чи хтось кашляв, як юрмисько розумників переходило на шепіт і злякано сподівалося почути останнє рішення падишаха, вони хвилювалися, незнання виснажувало їх, усі чекали на лихо. Навіть Ходжа переймався такими переживаннями, багато часу він проводив з падишахом, переконуючи його, що передбачення було правильне — чума потроху відступає, але той вже не слухав, цікавішими йому видавалися історії про тварин.

Минуло ще два дні, а підрахунки в мечетях промовисто свідчили, що померлих від чуми меншає, але ця новина не звеселяла Ходжу. Це трапилося у п'ятницю. Зневірені ремісники встряли у бійку з яничарами, які заступали їм шлях, частина обурених яничар перейшла на бік ремісників, приєднався до них і місцевий люд, безробітні: вони зчинили ґвалт: кричали, що чума — то кара Аллаха, і не нам вирішувати, коли хвороба має відступити. Тривало заворушення недовго, воно було придушено військом. Щоб показати серйозність рішень, шейх-уль-іслам[40] видав фетву, за якою відразу двадцять чоловік було покарано на смерть. Ходжа був задоволений. Наступного вечора він заявив про свою перемогу. Ніхто з оточення падишаха не наважувався говорити про скасування заходів проти чуми. Командир яничар, якого запросили до палацу, повідомив, що бунтівників до дій спонукали люди з двору. Це розгнівило падишаха, і налаштовані проти Ходжі враз розбіглися. Ходили чутки, що Кьопрюлю, якого теж звинувачували у зраді падишаху, хотів суворо покарати бунтівників. Ходжа був на сьомому небі від щастя і постійно говорив, що має вплив на падишаха. Ті, хто втихомирив бунт, теж переконували падишаха, що чума відступає. Вони не вигадували. Падишах уперше подякував Ходжі, привітав його з перемогою, а потім потягнув до клітки з мавпами, привезеними з Африки. Вони пробули там чимало часу. Безсоромнісь мавп та бруд навколо в клітках викликали у Ходжі відразу, та він терпів. Раптом падишах запитав, чи можна мавп, як папуг, навчити розмовляти. Потім він звернувся до свого почту з побажанням частіше бачитися з Ходжею, адже він точно передбачив кінець хвороби.

Минув місяць, і в п'ятницю Ходжа був призначений на посаду головного астролога, та падишах цим не обмежився. Коли він поїхав на п'ятничну молитву до Ая-Софії, щоб подякувати Аллахові за приборкання чуми, Ходжа йшов за два кроки від його величності, і їх оточувало юрмисько вдячного люду, серед якого був і я. Скасовано було й заходи, запроваджені проти чуми. Натовп щиро вітав падишаха, коли на своєму коні він наближався до нас. Почуття вирували, народ божеволів, почалася товкотнеча, нас притримували яничари. Мене відштовхнули назад і притиснули до дерева, я ж, обороняючись ліктями, пробирався наперед, раптом ми зустрілися поглядами з Ходжею, який поважно й гордо крокував за падишахом. Він відвів очі, ніби не побачив, ба не пізнав мене. Настрій натовпу завирував у мені з якоюсь незбагненною пристрастю. Я заходився кричати, кликати Ходжу, мені кортіло, щоб він угледів мене і врятував від натовпу, забрав до себе, щоб я приєднався до урочистої процесії почесних переможців! І це