Читати книгу - "Наказ лейтенанта Вершини"

— Ти смієш називати мого тата злодієм, ніколи він не був і не буде злодієм! Це твій батько — хабарник! Як не даси йому півлітра горілки або кусень сала, довідки не напише!

Лемішка намагався вирватися, хвицяв ногами, але не міг і попросив:

— Пусти! Боляче!

— А будеш мого тата називати злодієм?

— Називав і називатиму, бо він злодій!

У цей час в клас ввійшов учитель німецької мови Карл Карлович Зоммер і сердито проказав:

— Яке неподобство! Ви ж культурні люди! Учні п'ятого класу! І зчинили бійку в школі!

І тут встала Люда Щербань:

— Лемішка обзиває Юркового батька злодієм.

— Усе село знає, що він краде колгоспне добро! — знову крикнув Лемішка.

Учитель притримав Юрка і сказав обурено:

— Це брудний наклеп! Василь Іванович Береговий — чесна людина! Це я можу засвідчити будь-де! І ти, Грицю, не мели дурниць!

— Це не наклеп, — не здавався Грицько, — я сам чув, як Шарпинський казав, що Береговий краде колгоспні продукти і за ним ведеться нагляд…

Після бійки Грицько не чіпав Юрка, а той намагався не помічати Лемішки. Так тривало, поки в класі не з'явилася Рая.

Новий агроном Сергій Трохимович Мороз сподобався людям за відвертість.

Вже в перші дні своєї роботи у нього сталася сутичка з молодшим лейтенантом міліції Шарпинським. Той приїхав у колгосп і попросив голову правління виписати йому двадцять кілограмів меду, пояснивши, що одному заслуженому і впливовому товаришу необхідно пройти курс лікування медом. Голова правління погодився, та агроном запротестував:

— Не можна! В коморі лишилося всього сорок кілограмів меду, а нам треба підгодовувати бджіл, і в дитячі ясла треба.

Шарпинський поїхав без меду, але затамував на агронома злість.

За участь у громадянській війні Сергій Трохимович був нагороджений орденом Червоного Прапора. Він часом приходив у школу, розмовляв з учнями, розповідав про землю, про врожаї. Розповів і про себе.

— Служив я, діти, — почав свою розповідь агроном, — у Миколи Щорса. Наш полк вів тяжкі бої з петлюрівцями. Під Жмеринкою петлюрівці кинули проти нас бронепоїзд «Гандзя». Дуже великого клопоту завдав він нам.

Тільки почнемо переправу через річку наводити, а бронепоїзд уже обстрілює нас із гармат. Викликали мене в штаб. Командир полку питає: «Ви, товаришу Мороз, машиніст?» — «Помічник машиніста». — «Хочемо доручити вам важливе завдання. Ви разом з трьома товаришами переодягнетеся в петлюрівську форму, проникнете в Жмеринку і виведете з ладу ворожий бронепоїзд».

Пробралися ми в Жмеринку. Приглядаємось, як нам підірвати «Гандзю», що повернулася з фронту. Підійшли ми до паровоза, а в будці нікого. «Хлопці,— кажу, — давайте викрадемо «Гандзю». І нам такий бронепоїзд пригодиться». Скочили ми на паровоз, і я повів бронепоїзд до своїх! Назвали ми цей бронепоїзд «Смерть директорії», і через день він уже громив петлюрівців. За виконання цього завдання мене й нагородили орденом Червоного Прапора.

Виступав Мороз у школі у вівторок, а через тиждень приїхав у село Шарпинський і заарештував агронома.

Рая кілька днів не ходила до школи, доглядала хвору матір. А прийшла схудла, змарніла, сіла за парту, ні на кого не дивилась, ні з ким не говорила. Після переклику Грицько Лемішка підняв руку, сказав учительці:

— Олено Трохимівно, прошу пересадити мене на іншу парту, бо я не хочу сидіти з Райкою. Її батько — саботажник.

Учителька розгублено глянула на опасистого, розпашілого Лемішку:

— Як же ти можеш, Грицьку? Рая ні в чому не винна, а ти її ображаєш. У твоєї товаришки горе…

— Вона мені не товаришка. І як ви мене не пересадите, то я сам пересяду на вільну парту. У неї товариш Юрко Береговий. Юрків батько з агрономом дружив, вони одного гурту трималися. Я сам чув, як про це Шарпинський говорив. Так ви й посадіть Райку до Юрка! Хоча таким, як вона, взагалі не місце в радянській школі!

— Як це не місце? — суворо спитала вчителька. — Ти думаєш, що говориш?

— Не місце і все! Учора в нас був Шарпинський, то він так і сказав: «Яблуко від яблуні недалеко падає!»

— Олено Трохимівно, — підняв руку Юрко, — нехай Рая сяде за мою парту!

Рая гірко заплакала.

Вчителька підійшла до дівчинки, сказала співчутливо:

— Не плач. Ти гарна учениця, прекрасна піонерка! І твого тата ще не судили. Просто зараз триває слідство. А без постанови суду ніхто не може вважатися винним. Бери, Раю, свої зошити та книжки і пересідай до Юрка.

Рая, голосно схлипуючи, зібрала свої книжки, склала їх в портфель, сказала:

— Мій татко — комуніст, він ніколи не був злочинцем!

Після уроків Вовка, Юрко, Славко Олефіренко разом із Раєю вийшли на вулицю. Вовка спитав:

— Раю, а за що арештували твого тата? Він же орденоносець, з біляками бився!

— Шарпинський звинуватив татка, ніби він зерно в колгоспі украв і в Петлюри служив. Приїхала міліція і знайшла в нашій повітці два мішки пшениці.

— Так твій татко і справді взяв зерно? — нахмурився Вовка.

— Нічого він не брав, — крізь сльози відповіла Рая, — підкинули нам навмисне ту пшеницю! Комусь мій татко на заваді став.

— Як же це? — роздумував Вовка. — Невже хтось міг додуматися до такої підлості?

Рая ледве стримувала сльози. І Славко за всю дорогу не зронив жодного слова, лише співчутливо поглядав на дівчинку. А Вовка обурювався:

— Цю справу так лишати не можна. Треба комусь писати, скаржитися!

Юрко дома розповів про свою сутичку з Лемішкою.

— Правильно ти вчинив, — похвалив тато, — підлим людям завжди треба давати відсіч. Темна людина цей Лемішка! І Шарпинський непевний якийсь…

— Ти помовч, — насторожилась мати, — хоч при дітях такого не кажи! Ти й на Сиволапа сердишся. Не в нього ж, а в тебе продукти з комори зникають. І сам Шарпинський хитрий, зуміє в ложці води людину втопити!

— Так уже й втопить, — заперечив тато, — може таке трапитися, що сам потоне! Викликав він мене, півдня потримав у міліції, все хотів, аби я посвідчив, що агроном взяв на току два мішки пшениці.

— Що ж ти йому сказав? — запитала мати.

— А що я міг сказати? Сказав, як було. Я цілу ніч від току не відходив, і ніхто не міг взяти навіть жменю зерна, а він показав мені протоколи, підписані Лемішкою, Щупаком та Скрипалем. Вони заявили, ніби бачили вночі біля току агронома, що він щось віз на своїй бідарці. І мені Шарпинський пропонував підписати протокол, що на току трапилася крадіжка, залякував, казав, що я свідомо підтримую свого приятеля, колишнього петлюрівця Мороза, і треба ще розібратися, який я червоний козак і