Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Письменник Карпов у захваті: який аналіз! Як ясно Жуков розумів ситуацію!

А в мемуарах Жуков «з усією відповідальністю» заявив, що він поняття не мав про зосередження німецьких військ. І той же письменник Карпов жуковське творіння називає «найправдивішою книжкою про війну».

З одного боку, Жуков все знав і все бачив, отже - геній. І в той же час Жуков нічого не знав, оскільки Голіков йому нібито не підкорявся і нічого не доповідав. Знову Жуков у геніях значиться.

Висновок простий: Жукову можна було заявляти все, що завгодно, обливати брудом усіх навколишніх і вигороджувати себе. Письменник Карпов будь-які заяви Жукова все одно зарахує до геніальних творінь

Навіть у тих випадках, коли стратег сам себе спростовує.

Поведінку Жукова кожен повинен кваліфікувати самостійно. Кожен сам повинен підібрати відповідний термін.

Особисто моя думка, яку нікому не нав'язую: Жуков - негідник. З безлічі повідомлень він вибрав одне, в якому Голіков неправильно оцінив обстановку. На одному ранньому неправильному висновку Голікова Жуков зосередив свій благородний гнів, «забувши» розповісти, що були інші повідомлення. Жуков наколупав, як родзинок з булки, те, що йому подобається, і виставив Голікова на загальне посміховисько: ось він - винуватець катастрофи.

Маршал Радянського Союзу Пилип Іванович Голіков виявився чеснішим і благороднішим за Жукова. Великий стратег поливав Голікова брудом, а Голіков мовчав. Хоча було що заперечити. І якщо Жуков навів одне повідомлення з неправильними висновками, то Голіков міг би навести два десятки пізніших повідомлень з правильними висновками. Але Голіков не став вплутуватися в бій за схемою: дурень - сам дурень. Голіков знав: якщо архіви ніколи не відкриються, то принаймні привідкриються. І все стане на свої місця.

В даному випадку Жуков міг би промовчати. Треба було просто Голікова і його доповіді не згадувати. Адже промовчав він про грандіозні операції 1942 року за участю тисяч танків і літаків, десятків тисяч гармат і мінометів, мільйонних солдатських мас. Ці операції проводив Жуков. І ганебно їх провалив. Валити було ні на кого. Тому Жуков ці операції просто «забув».

Жуков не просто негідник, але негідник дурний. Він не подумав про архіви.

На момент виходу мемуарів Жуков сам себе виправдав, але треба було думати і про те, що рано чи пізно правда все одно вийде на світло і відкриє підлість.

Цей випадок - ще один доказ давно відомого правила: часткова правда гірша за брехню. Бо правдоподібна. Бо підтверджена документом.

Якщо взяти шматочок правди, то виходить, що винен Голіков: не ті висновки зробив. А якщо взяти правду цілком, то виходить, що винен він мінімально, якщо взагалі винен.

А головна вина - на геніальних стратегах, які регулярно отримували достовірні й повні відомості про противника і правильні висновки розвідки, але нічого не зробили для порятунку країни.

Повернемося до заяв Жукова про те, що на бойових товаришів він доносів не писав. Але ось вам зворотний приклад. У мирний час, коли ніхто за язик не тягнув, Маршал Радянського Союзу Жуков написав мерзенний пасквіль на Маршала Радянського Союзу Голікова, свого бойового товариша, свого колишнього заступника на посаді начальника Генерального штабу. Жуков обмовив Голікова перед усім світом, бо його мемуари за наказом Брежнєва, Суслова, Гречка публікували по всій планеті, перекладали на всі мислимі мови. Платна луб’янська агентура в безлічі телепередач, статей і книжок таврувала Голікова як «дезінформатора» і винуватця розгрому.

Жуков обливав брудом Голікова, знаючи, що Голіков правий, що Голіков живий, що Голікову є що заперечити.

На початок 1941 року Генеральний штаб складався з восьми управлінь: оперативного, розвідувального, організаційного, мобілізаційного, військових повідомлень, влаштування тилу і постачання, укомплектування військ, військово-топографічного, і чотирьох відділів: загального, кадрів, укріплених районів і військово-історичного.

Жуков категорично заперечував свою вину за розгром 1941 року і в цьому запереченні вийшов за межу пристойності. Чого варте одна лише його заява про те, що Голіков йому не підкорявся. Виходить, що Розвідувальне управління Генерального штабу не підкорялося начальнику Генерального штабу.

Кожен командир від батальйону, полку і вище має свій штаб, куди стікається вся інформація. Начальник штабу має дві «руки»: оператора, який планує бойові дії, і розвідника, який поставляє інформацію для цього планування. В кожному штабі є інші відділення, відділи, напрями, управління, проте оператори і розвідники - ядро будь-якого штабу, навколо якого будується інша робота. Оператори і розвідники - це два колеса мотоцикла. Якщо прибрати зі штабу операторів, то мотоцикл залишиться про одному колесі - далеко не заїдеш. Якщо прибрати розвідників, отримаємо той же результат. Без цих двох ключових структур штаб не здатний функціонувати. За традицією операторів називали Першим відділенням штабу (відділом, напрямком, управлінням, Головним управлінням), розвідників - Другим відділенням (відділом і т.д.)

І ось у січні 1941 року найбільший полководець усіх часів і народів був призначений на посаду начальника Генерального штабу Червоної Армії, а Генеральний штаб, якщо вірити Жукову, був абсолютно недієздатним. У ньому, як заявив Жуков, не було розвідувальних структур. Уявіть собі сліпого бійця, який веде вогонь по рухомих цілях. Цілі з'являються і зникають раптово. Висота, відстань, напрям і швидкість руху цілей постійно змінюються. Хтось з боку підказує стрільцю: нумо візьми трохи