Читати книгу - "Сховай мене від темряви"

а за спиною розверзлися крила. Вони не прості, як у птаха, а такі, як у летючих кажанів. Крила більше за чоловіка плескали в істеричному ритмі. Рокіт, що йшов з його рота, був напевно голосом, він рокотав щось незрозуміле для мене. Але для мого ката, здається, навпаки. Мова була зрозумілою й він злякався. Тому що рука моя вмить звільнилася. Зап’ясток горів червоним браслетом. Шкіра набухла як від опіка.

— Що це?! — Лахесис нашвидкуруч щось мішала в казанку, обирала якісь трави й масла, примовляла молитви. Невдовзі відвар був готовий і намацаний мені на руку. Від больового шоку мене трохи нудило. Але біль проходив і я поверталася до тями. Ілай знов був у своєму звичному образі.

— Відбиток залишиться. — Він роздивлявся руку.

— Ну, і як ти це поясниш? — Кричала я на Ілая, а потім на дівчат. — Розтлумачте мені, будь ласка, ваші ворожіння. — Мене переповнював гнів. — Якого біса тут відбувається! Ілай ти не людина?! Хто ти тоді? Ви ж це бачили? Він перетворився у … У що ти перетворився? — Вони переглянулися. Білокура Лахесис звела плечима, ніби хотіла сказати «Що ж вдієш? Потрібно розказати»: Тебе переслідує Пан. Він обрав тебе за свою наречену. Я не знаю, як це пояснити.

— Пан? Це лісний козел?

— Не треба! — Лахесис шикнула на мене. — Він почує!

— Хто він? Ваш пройдисвіт — актор, який трошки загрався. Де він? — Я виглянула у вікно, але там була суцільна темрява. — Ну все, дістало! Пішла звідси. — Покрутившись я не побачила дверей. — Де тут вихід!

— Ось тобі горщик із маслом, віддай його ворожці яка тебе зустріне. Це наше благословення на гадання. І будь обережна, темні сили йдуть за тобою. — Я невдоволено тупнула ногою. Брати до рук горщик не мала жодного бажання. Ілай делікатно взяв його сам.

— Годі вже. Відчиняй. — Маленька Клото відкрила двері, які я, мабуть, не помітила. Коли ми вийшли у тепле денне світло, Антропос прокинулася і прийнялася відрізати нитки. Інші теж повернулися до роботи.

— Лахесис, що буде з цією дівчиною?

— Не знаю люба. Коли ми прядемо то стаємо сліпими та не можемо знати напевно. Але одне я знаю точно, — вдоволено молода красуня обмацала нитки металевого кольору, — в неї напрочуд сильний охоронець.

Нас зустріли оплесками й музикою. Жіночка пишної краси прийняла в Ілая з рук глечика. Вона кокетлива йому посміхнулась. Так що ж це він робить із жінками!

— Що сталося? Ти вся тремтиш дитина! — Сказала вона мені.

— Нічого. Дурнуваті жарти у ваших там акторів!

— Там? Ти маєш на увазі в хатинці? Але там нікого не має! Я сама вчора залишила цей горщик із запискою для тебе.

— Та ні ж. Його мені дала Лахесис. Там троє жінок прядуть килим. — Ворожка здивовано глянула на мене і поплескала по плечу. Якщо вона мене запитає скільки я вчора випила сурьі, то просто вб’ю її! — На цьому твоя роль Фьокли завершується, можеш перевдягатися і відпочивати.

— З радістю! — Ілай десь щезнув, як звичайно. Проте я була рада, те, що я побачила, налякало мене дужче, ніж зустріч з істотою на минулому тижні. Він людина і в той же час ні. Що йому потрібно від мене. Навіщо ходить за мною? Дорогою до своєї таверни, я бачила галявину барвистих наметів. На кожному був вивішений стяг відповідно до релігії гадалок. Вони з’їхалися сюди майже з усіх кінців країни. Таке рідке явище! Повно купа народу ходила поміж шатрами. Всім хотілося отримати або пророцтво, або раду, або ж прикупити якісь обереги. Люди наївно вірили, що вони їх захистять. Тоді ще ніхто і не підозрював, що вже нічого не врятує їх від тої істоти, що наближалася.

Скільки було здивування, коли за одним із чародійних столиків я побачила мою циганку. Її столик відрізнявся від інших. Був стильним, якщо можна так сказати. Чорна атласна скатертина покривала квадратний стіл, по краях червоним орнаментом вимальовувалися якісь символи. На столику лежав символічний ріг, наповнений останніми плодами осені. Вона перетасовувала карти. Коло неї стояло декілька людей. Циганка була, вочевидь, не надто люб’язна, тому що люди невдоволено хмикали й відходили. Але це її не бентежило. Вона наче на когось чекала. І ось наші погляди зустрілися. Зітхнувши з полегшенням, гадалка відкинулася на спинку свого імпровізованого трону. Сильно, як для маленької жінки. Ледве перебираючи ногами я підійшла до неї.

— Я думала ти не прийдеш.

— Ну ти ж гадалка, могла і нагадати. — Я була не в гуморі. Більше ніякого ворожіння. І взагалі, я просто забула про неї.

— Що з тобою? Поглянь мені в очі! — Вона відтягнула мене за підборіддя. — Матір Божа! Ти зустрічалася з ним!

— З ким?

— Сідай хутчіше. Удай, що я тобі гадаю.

— Мені ніколи, я дуже втомилася. Кажи скоріше, що ти вже від мене хочеш? До речі, як твій чоловік?

— На грані. Слухай. Я бачу, що ти зустрілася зі злом. І воно залишило на тобі свій слід.

— Припустимо. — Руку з опіком я сховала під стіл.

— Мене звати Рубіна. — Циганка протягнула мені свою маленьку ручку.

— Поліна.

— Мені дуже приємно. — Рубіна швидко розкидала карти. Прошепотів молитву, вона почала перегортати їх малюнками вверх.

— Полю, розклад карт такий. Голос, який катує мого Армана належить чоловіку, який тебе намагається приворожити. Розумієш?

— Не дуже. Я думала, ворожать тільки жінки.

— Ні, і він не просто хоче прив’язати тебе до себе. Сили, що використовуються вплітають твою долю в його. Тобто ти ніколи, чуєш, ніколи не зможеш від нього піти. Але це не все. Для тебе цей союз обернеться нещастями. Це зло схопило тебе сьогодні. — Я мовчала. — Ритуал довгий, він поступово заволодіє тобою, вимучить для себе. Подумай, чи є серед твоїх знайомих