Читати книгу - "Пірат"

— Джордано, люба,— пролунало біля її вуха.— Твій танок був такий прекрасний.

Вона обернулася на знайомий голос.

— О, це ти, Маро,— сказала вона, підставляючи щоку для традиційного поцілунку.— Ти — сама доброта.

— Ні, люба,— швидко сказала княгиня.— Це правда. Більш еротичного я ніколи й нічого не бачила. Була б я чоловіком, то я б у ту ж хвилину і на тому ж місці зґвалтувала б тебе.— Вона засміялася і додала: — А насправді, я й зараз змогла б.

Джордана засміялася теж.

— Це найприємніший комплімент, Маро.

Княгиня ще ближче нахилилася до вуха Джордани.

— Те, що ти зробила,— неймовірне. Ти помітила молодика, якого я привела з собою? Він прямо знавіснів. Я думала, що він розстебне штани.

Джордана поглянула на неї. Така нестримність Марі не притаманна.

— Справді, люба?

— Справді,— відповіла Мара.— Він просто вмирає, так хоче з тобою зустрітися. Вибереш хвильку?

Через плече княгині Джордана побачила, що Керрідж з містером Ясфіром вийшли із салону.

— Не тепер,— відповіла вона.— Скоро вийде Бейдр.

Ясфір прямував до неї.

— Мадам Аль Фей,— вклонився він.

— Це містер Ясфір,— відрекомендувала вона його Марі.

— Хочу висловити свою вдячність за чудовий вечір і принести вибачення за те, що на березі на мене чекають термінові справи.

Вона подала йому руку.

— Мені так шкода.

Він поцілував її руку.

— Можливо, наступного разу у нас буде більше можливостей познайомитися ближче,— сказала вона.

— Буду плекати надію,— промовив він.

Коли Ясфір спускався з палуби по трапу до катера, який повинен був доправити його на берег, Джордана помітила, що Керрідж підійшов до Юсефа. Юсеф та американський кінорежисер через салон рушили за Керріджем по коридору, що вів до кабінету Бейдра.

— Ще одна зустріч? — спитала Мара.

Джордана мовчки знизала плечима і підняла келих з шампанським. Княгиня плюхнулася на стілець поруч з нею.

— Один з моїх чоловіків був подібний до нього. Я забула котрий. Завжди ділові зустрічі. Мені це так набридло, що я з ним розлучилася.

Джордана всміхнулася їй.

— Бейдрові багато дечого можна було б закинути, але він не набридає.

— Я не хочу сказати, що він був нудний. Але ж декотрі чоловіки не можуть втямити, що, окрім справ, у житті мають місце ще й інші речі.

Джордана не відповіла. Вона смакувала шампанське. Раптом її охопив смуток. Їй здалося, що для неї з Бейдром вже не буде спільних радощів.

— Ну ж бо, люба,— наполягала княгиня.— Познайомся з моїм молодиком. Це принесе йому задоволення, а тебе на кілька хвилин розважить.

— А де він?

— Он там. Високий блондин, що стоїть біля сходів.

Джордана окинула його оком.

— Здається, він молодий.

Княгиня засміялася.

— Він і справді молодий, люба. Двадцять п'ять і стоїть як у бугая. Я не знала чоловіка, подібного йому, з тих часів, коли Рубі був у розквіті.

— Джіґоло? — спитала Джордана.

— Звичайно ж, люба,— сказала Мара.— Зараз усі молоді красені стають ними, хіба ні? Це спрощує життя. Коли вони набридають, кидаєш їм декілька франків і вони котяться геть. Ніяких ускладнень.

— Уже набрид тобі? Це тому ти його віддаєш?

Мара засміялася.

— Ні, люба. Просто він мене виснажує. Я не можу з ним зрівнятися. Він весь час стромляє в мене свого здорового прегарного півня, а я вже не така молода, як була колись. Я — виснажена.

— Принаймні тут ти відверта.

В голосі Мари прозвучала образа.

— Я завжди відверта. То ти будеш знайомитися з ним?

Джордана глянула в бік салону. Керрідж виходив один. Юсеф та Вінсент залишилися з Бейдром. Вона знизала плечима.

— Гаразд,— сказала вона.— Веди його.

Бейдр подав Вінсентові шотландське віскі та воду й жестом запросив сісти. Коли Бейдр сів навпроти американця, Юсеф відійшов у куток кімнати.

— Я віддавна шанувальник вашого мистецтва, містере Вінсент,— почав Бейдр.

— Дякую, містере Аль Фей. Правду кажучи, мені приємно це чути.

— Я впевнений, що я лиш один з багатьох,— продовжував Бейдр, вирішивши безпосередньо перейти до справи. Врешті-решт, цей чолов'яга — американець і немає потреби ходити кругом та навколо.— От чому я вирішив спитати, чи не були б ви зацікавлені в тому, щоб зняти стрічку, фабулою якої б стало життя Пророка. Вам коли-небудь спадало таке на думку?

Режисер приклався до свого напою.

— Відверто кажучи, пане Аль Фей,— ніколи.

— Були якісь на те особливі причини, пане Вінсент?

Вінсент похитав головою.

— Просто мені на думку не спадало. Можливо тому, що ми, американці, дуже мало знаємо про Магомета.

— Але ж більше чотирьохсот мільйонів знають,— сказав Бейдр.

Вінсент кивнув.

— Тепер про це знаю і я. Пан Зіяд дуже детально оповів мені про це. Він дав мені кілька життєписів Пророка, я мушу