Читати книгу - "Тіні наших побачень"

Я вкотре пояснюю, що історія митця в житті жінки може бути лише епізодичною, що жінки не можуть закохатись у те, що не має майбутнього. Їм завжди потрібні гарантії. Тому мої жінки схожі на прохідні поїзди, передчасні оргазми чи хімічну збою, що інколи постають у їхній уяві. Часом вони шукають ніжності, часом — спокою, здебільшого через те, що надто довго залишалися самі. Але потім обов’язково самого залишають тебе, зберігають тебе як спогад, що до нього обіцяють часом повертатись, а ти далі, засліплений ідеєю мистецтва, створюєш ці душевні історії та вбиваєшся у нових рядках.

Тут Ельза не погоджується. Пов’язує все з моєю пристрастю і просить нікого не звинувачувати в цій прохолоді.

— Твоя проза — це безособова сповідь. Мені здається, ти мав би до цього вже звикнути.

Я погоджуюсь з нею. Вона задоволено сміється.

Вроцлав, лютий, 2016

Колись мене звинуватили, що я веду надто прихований спосіб життя. Мінімум фотографій чи дописів, коментарів чи реакцій стосовно актуальних подій. Лише творчість і довколокультурна діяльність. Нічого відвертого. Нічого особистого. Друзі говорять, що за довгі роки дружби так і не дізналися, що я за людина.

У цьому оповіданні головний герой — я, той, кого ви знаєте як Байдака (віднедавна люди чомусь забувають моє ім’я).

Відверто — я доволі замкнута особистість. Взаємозв’язок з іншими відбувається лише за виняткового інтересу чи побутових потреб. Імовірно, це надлишок уваги, радше соціальна позиція. Парадоксально, але мені найважче даються презентації. Надто довго відходжу емоційно після такого контакту.

У тексті присутня певна послідовність подій, які вразили мене, спостережень, які виникають і відбу­ваються зі мною, інколи спогадів, які досі живуть у мені. Це оповідання не матиме сюжету, випадково обірветься і поведеться далі без сторонніх очей. Реальні люди. Реальні погляди. Справжні думки та бачення.

Я залишаю за собою право змінювати свою позицію в майбутньому. Залишаю за собою правило помилятися. Ніщо не вічне, тим паче людська думка, навіть компромативно надрукована на папері. Я не відмовляюся від своїх слів, але прошу не спри­ймати їх за істину. Прошу не використовувати все прочитане як аргументацію в спілкуванні зі мною.

Мій день розпочинається з інформації. Перегляди роликів TEDx та вузькоспеціалізованих видань. Це їжа для мозку протягом кожного календарного дня, увечері відбуваються аналіз і спроби застосування. Тому люблю інформативність у творчості, люблю інтертекстуальність.

Письмо для мене — насамперед засіб компенсувати недоліки життя. Ніколи не шукайте там автобіографічності. Там присутні мої думки, але сюжетно — це вигадка, наближена до людських реалій. День вважаю продуктивним, коли бодай щось написано.

Вважаю прозу роботою. Мистецтво — це інше. Живопис, музика, навіть поезія. Тобто заняття, яке звільняє мозок від мислення, а не змушує його напружуватися. Погоджуюся, твердження суперечливе. Власне, я мав на увазі саме втомливу механічність праці. Зрештою, ви бачите лише результат.

Ніколи не коментую своїх творів.

Коли автор поставив крапку — отже, сказати більше нічого. Якщо в читача виникли запитання — отже, місію твору виконано.

Не люблю фрази на кшталт «не можу жити без...». Більше підійде «не хочу». Ловлю себе на думці, що набридає жити для себе, сенс становить лише можливість допомогти іншим.

Мені байдуже, що відбувається навколо, і не хвилює думка про мене більшої частини знайомих. У пев­ний момент я навчився себе розуміти, і це один із моїх найбільших здобутків. Не вірю психологам і тренерам. Людина має самостійно розібратися в собі і визначити, як на неї впливають ті чи інші обставини. Помилки припустимі. Але в підсумку ти дійдеш повного розуміння своєї природи. І приймеш себе.

З практичного:

— не дивлюся телевізор, але помічаю залежність від соціальних мереж (тимчасову);

— ніколи не курив сигарет, але регулярно вживаю алкоголь (вважаю це обов’язковим антистресом для тих, хто працює розумово);

— не запам’ятовую імен і дат, мене цікавлять лише історії.

Якби мене попросили дати універсальну пораду, сказав би: у жодному разі не погоджуйтеся робити те, чого не хочете.

Не люблю соціальних норм і людей, які намагаються під них підлаштуватися. Мені це видається системним збоєм. Ти можеш, звісно, бути хорошим хлопцем, оскільки підпадаєш під усілякі критерії. Але щасливим не будеш. Хто не дозволяє собі порушувати правила — не дозволить собі бути щасливим.

Я цілковито відстоюю ідею мінімалізму в усіх його проявах. Що менша концентрація речей, то менше розсіюєш увагу і акцентуєш винятково на необхідних справах.

Дотримуюсь плану та люблю розміреність, раціональність. Я всьому знаю порядок, легко звикаю до незнайомих умов, але мінімальний комфорт мені таки потрібен.

Мені незнайоме поняття мистецького хаосу. Скептично ставлюся до митців, які його використовують. Не треба виправдовувати свою непрактичність творчим безладом.

У житті я також дотримуюся принципу послідовності. Це коли ти не заглядаєш далеко вперед, а вирішуєш проблеми в міру їх виникнення. Це логічно й ефективно. Утім, це не заважає моїй життєвій далекоглядності.

Не вірю в силу обставин. Вірю в силу бажань. Люди не повинні шукати виправдання своїм учинкам. Важливо, що ти можеш дозволити зробити собі перед собою. Інше — нікому не потрібні деталі.

Не люблю терміна «досвід». Частіше ним виправдовують свої помилки. Останнім потрібно давати оцінку, а не списувати все на досвід. Надто легковажне і безвідповідальне сприйняття. Проте служить комусь універсальною відмовкою.

Люди мають бути щасливими без конкретних на те причин. Тим паче умов, які залежать не лише від них. Жахлива ілюзія, що хтось має