Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"

– Та… я, взагалі… пляшки на березі збираю…

– А вудочка тобі навіщо?!

– Так це я від конкурентів замаскувався…

Мисливці добре наполювалися, набили дичини і, звичайно ж, сіли обідати. Коли побачили, що горілки мало, вирішили зорганізувати конкурс: хто із зав’язаними очима визначить навпомацки дичину і чим вона вбита, тому наливають гранчак. Зав’язали очі першому. Мацає:

– Куріпка. Убита з Василевої рушниці прямо в око.

Налили горілки. Другий:

– Заєць. Попався в капкан.

Налили…

Вранці Марійка каже переможцю конкурсу:

– Опанасе, ти знову вчора з хлопцями напився!

– Звідки ти взяла?

– Ти мене знизу вночі мацав і казав: «Миша польова, звичайна, потрапила в сильце…»

Їдуть хлопці з риболовлі «Запорожцем». Весело їдуть. Вудки стирчать у всі вікна. Пісні чути – на далекі села. Спиняє «Запорожця» інспектор ДАІ. Аж з машини виходить… 16 чоловік!

– Так, хлопці, – каже інспектор, – завтра зранку в повному складі до мене. І щоб тверезі!

Прийшли. Інспектор до них:

– Нічого не зроблю, права не відберу, ніякого штрафу, якщо зараз усі залізете в «Запорожець».

Почали утрамбовуватися. 15 влізли, а 16-й – ніяк. Водій запитує:

– Слухай, а може тебе з нами не було?

– Ну ти даєш! А хто ж вам учора на гармошці грав?!

Марійка довго умовляла Опанаса взяти її на полювання. Він усе відмовляв. Але вона «дістала» його остаточно. Погодився. Приїхали в ліс, Опанас дає їй рушницю і каже:

– Стій тут і чекай, а я з іншого боку лося на тебе гнатиму. Коли лось вибіжить, стріляй, потім клич мене і стережи тушу. Поки я не прийду, з місця не сходь!

Залишив дружину, а сам пішов на сусідню галяву з мужиками горілку пити. Тільки налили – стрілянина, галас! Біжить Опанас до жінки і бачить – біля Марійки туша лежить, а чоловік якийсь бігає і кричить:

– Господи, це твій лось, твій! Дай мені хоч сідло зняти!

Літо. Ранок. Труханів острів. На місточку стоїть дідусь з вудкою. Щось кидає у воду, потім закидає вудку і відразу піднімає рибину. Із-за дерев виходять хлопець і дівчина. Прим’яті. Видно, що нічка у них була безсонна. Хлопець ніби знехотя обнімає юнку за плечі. Кум королю! З верхньої губи запитує:

– Ну що, діду, ловиться хоч щось у цьому болоті?

Дід, не повертаючи голови, відповідає миттєво:

– Ну ти ж упіймав!

Підріс Опанасів Василько. Пішов уперше на полювання. Довго ходив, нічого не вполював, а до того ще й заблукав. Поночі вже вийшов до хатинки лісника. Аж там старших не було, десь поїхали, одна лиш дівчина, донька лісника. Нагодували вона хлопця. А в хатині був один піл. Дівчина постелила, переділила той піл посередині подушками. З одного боку лягла сама, а з другого боку ліг мисливчик.

Вранці схопився Василько, умився, водички сьорбнув, одягнувся, за рушницю та й у двір. Двір огорожений, ворота зачинені. Виходить за ним дівчина:

– Почекай, я відкрию хвірточку.

– Та я й через тин перелізу.

– Не переліз через подушку, де вже тобі через тин!

Микита з Опанасом сидять на березі поруч. Нічого не ловиться. А трохи далі сидить приїжджий. Тягає одну за одною.

– На що ловиш? – запитує Микита.

– На пігулки від трипера!

Микита посилає Опанаса, той влітає в аптеку:

– Оксанко, дай пігулки від трипера! Побільше!

– Що? Піймав?

– Ще ні… Але таке місце знаю!

Директор заповідника на якомусь зібранні мав приємність сидіти у ресторані за столом із симпатичною білявкою.

– Я пропоную розділити мою радість. Уявіть собі, мені вдалося у себе в заповіднику вивести нову породу фазанів із блакитними очима!

– У мене теж радість! – зашарілася незнайомка. – За кілька років мені таки вдалося завагітніти… Але як же вам вдалося з тими фазанами?

– Дуже просто. Я постійно міняв самців!

– Дивно… Я робила те ж саме!

На березі ставка сидить рибалка і ловить рибу. До нього підходить місцевий житель і каже:

– Пробачте, я тут вас часто бачу…

– Так, я приїжджаю сюди вже п’ять років.

– А хіба ви не знаєте, що тут немає ніякої риби?

– Ну, за два роки тому у мене зародилася підозра…