Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

— У Зіни знову дітвора розхворілася?

Хлопчик промурмотів щось нерозбірливе, всунувши до рота залишки бутерброда. Загуркотіли зачиняючись двері. Дівчина перебігла дорогу, стрибнула в автобус… Тут із диспетчерської вискочила рудоволоса жінка в зеленій формі, щось крикнула, але трамвай уже рушив.

— Трамвай йде по нульовому маршруту, — прорвався голос крізь бутерброд. Пасажири невдоволено загомоніли:

— Попереджати треба!

— Я вже талон пробила. Годинами на зупинці стирчиш!..

Побитий брязкальцем дядечко заглянув до кабіни водія і закричав, сердито жестикулюючи:

— Я на зміну спізнююся!

— Виходити треба раніше! — огризнувся хлопчик і захлопнув двері в нього перед носом.

— Наступна зупинка бульвар Шевченка — пересадка на шосту й четверту лінії. Трамвай іде по нульовому маршруту! — гаркнули динаміки.

Молода мама підняла на плече своє чадо, а чадо радісно заверещало й запустило брязкальцем у вікно, де саме виднівся бік навантаженого самоскида.

— Погано дітей виховують, — пробурмотіла бабуся з авоською, заповненою молочними пляшками, — а потім хулігани виростають.

Лисий дяденька зітхнув і навіщось доторкнувся до краватки, повністю заляпаної дощовими потьоками.

— Бульвар Шевченка, — оголосило радіо.

Дуже сердиті пасажири кинулися до виходу, однак водій відчинив чомусь тільки задні двері.

— А передні… середні!

Юрба хитнулася й поповзла до задніх дверей. Світлана відшукала поглядом Тайфуна: він відступав під натиском дитячої коляски, яку штовхав добровільний помічник молодої мами.

— Свєтка, не губися!

Легко сказати! Світлана рвонула за птеродом, але відразу вперлась у вже знайому спину, власницю гігантської валізи. Обійти цю дурну валізу не було жодної можливості. За Світланою плівся тільки сумовитий дядечко в мокрій краватці, який натерпівся найбільше за всіх.

— Громадяни, виходьте швидше! — благав він, витягаючи шию й обдивляючись пасажирів, які залишали трамвай. — Я спізнююся!

— Устигнеш, — пробурчав плечистий здоровань, подаючи молодій мамі коляску однією рукою й виштовхуючи бабусю із пляшками другою. Оскільки руки жінки були зайняті дитиною, коляску прийняв Тайфун, який уже зіскочив на землю. Здоровань забарився на сходах, допомагаючи тепер своєму могутньому побратимові розвертати валізу, і Світлана знову зупинилася, бо чорний монстр перегородив дорогу…

І раптом двері стали зачинятися! Світлана спостерігала за чемоданною метушнею й тому зреагувала не відразу:

— Зачекайте!

Але трамвай уже рушив, вона ще встигла розгледіти, як за склом мелькнуло розгублене обличчя Тайфуна, і тут її відтягнули від дверей і штовхнули на бічне сидіння.

— Не шуми, — сказав здоровань.

— У чому справа?! — обурено пискнула Світлана, хоча душа її пішла в п’яти.

— Не шуми, — повторив здоровань.

Його колега в цей час із гуркотом опустив на підлогу чорну валізу й ногою засунув під подвійне сидіння. Звідти пролунало обурене шипіння й мигнув сірий котячий бік.

Світлана обвела поглядом похмурі обличчя обох і з надією подивилася на третього: добродушного лисого дядечка з мокрими плечима й краваткою.

— Допоможіть!

— Заспокойся, дитинко, — ласкаво сказав дядечко, — тебе ніхто не скривдить.

— Зупиніть трамвай! — відчайдушно попрохала вона водія.

— Зараз, — пообіцяв дядечко, — зупинять.

Трамвай і справді зупинився, не від’їхавши від зупинки й ста метрів. Світлана ворухнулася, але здоровань встати не дав.

— Сиди! — проричав він.

Другий і лисий дядечко не поспішаючи рушили до передніх дверей, що відчинялися, де ледве не зіштовхнулися із захеканим птеродом. Тайфун хотів проскочити в салон, але здоровань його зупинив:

— Не поспішай.

Двері змикаючись поповзли на місце.

— Таю, біжи!

Світлану з такою силою жбурнули назад на сидіння, що вона боляче вдарилася об спинку й прикусила кінчик язика. Сльози затуманили очі. Трамвай рушив.

Змахнувши ці солоні краплинки, Світлана вгледіла, як лисий дядечко цілиться в Тайфуна з маленького, ніби іграшкового, револьвера, а здоровань обшукує кишені. По напруженому обличчю Тайфуна Світлана зрозуміла, що зараз трапиться щось…

— Фі-іу, — раптом тихенько свиснув Тайфун, переводячи погляд на неї.

Світланин охоронець теж спостерігав за обшуком, тому їй вдалося сповзти із сидіння, перш ніж він оглянувся, а потім пазуриста лапа підчепила його, змусила зробити в повітрі пірует і припечатала до підлоги. Світлана затисла вуха, але ревіння десятилапа із планети Зеакс, у якого перевтілився Тайфун, заглушити було неможливо.

Бабахнув постріл, але другий не пролунав: лисий дядечко впустив револьвер і звалився, збитий з ніг ударом хвоста. Останній вояк, який залишився на полі бою, спробував утекти, але двері, як на зло, заклинило, і десятилап підтягнув його пазуром швидше, ніж він устиг протиснутися в щілину.

Трамвай продовжував котитися по рейках, і за його