Читати книгу - "Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі"

Справа в тому, що українські історики встановили: «Першим достеменно відомим нам представником Острозьких був батько Федора — князь Данило (Данилій), чиє ім’я фігурує в угоді, укладеній… (князем Дмитром — Великим Галицько-Волинським князем. — В.Б.) і королем Казимиром у 1366 р.» [44, с. 189].

Слід зазначити, що українські історики і науковці, як правило, цієї угоди 1366 року про розподіл давніх українських земель не наводять. Хоча ми маємо пам’ятати за першою книгою «Україна-Русь», який жорстокий опір чинили із 1350 до 1380 року наші предки тодішнім польським окупантам.

За трактатом 1366 року, до польської корони відійшли всі давні західноукраїнські землі включно із Володимиром (Волинським). Тобто, Холмська (дідична) земля Данила Галицького, якою володів Данило (Данилій) Острозький, за угодою 1366 року, теж відійшла до польського короля Казимира III. І не думаймо, що автор наводить вигадки. Послухаємо польського історика Д. Зубрицького за його працею «Хроніка міста Львова» 1844 року видання:

«1370 року литовські русини негайно вигнали поляків з Володимирського (на Волині. — В.Б.) замку, відібрали й інші замки й міста, якими останні (король польський Казимир III. — В.Б.) володіли у Володимирі за трактатом 1366 року, навіть вдерлися у Сандомирське воєводство…» [52, с. 79].

Як бачимо, давні землі Данила Галицького — Холмська, Белзька та інші — за трактатом 1366 року відійшли до володінь польського короля (помер 1370-го). Не будемо повторно розповідати про завоювання цим же королем Галичини і Львова у 1349 році. Ми про те писали у першому томі нашої книги.

Нагадаємо тільки, що за свідченням українських істориків, «Данило з Острога (був. — В.Б.) князем Холмським» [65, с. 69].

Тобто, перший князь із роду Острозьких — Данило, який після 1366 року остаточно втратив своє Холмське князівство, а то була особиста спадщина Великого князя Галицько-Волинської землі Данила Галицького, де поховані його останки, за твердженням сучасних істориків, не належавши до родини князів Галицьких, отримав у спадок Холмську землю (князівство), за назвою якої іменувався «князем Холмським». Що цілком очевидно. Хоча на ті роки були живі спадкоємці роду Галицьких.

Ось чому в договорі 1366 року між Великим Литовсько-Руським князем та польським королем Казимиром III особисто поіменований прямий нащадок роду князь Данило Холмський наділений новою землею на Волині — Острогом.

Не забуваймо, що батька Данила Острозького, за поминальником Києво-Печерської лаври, складеним Костянтином Острозьким напередодні 1530 року, звали — Дмитром, а діда — Юрієм, і оба вони були князями.

Другий. «Данило з Острога, князь Холмський» не міг бути родоначальником князівського роду Острозьких. У нього був батько, дід, прадід і так далі, які теж були князями. Отже, на рік (1366) згадки про князя Данила він уже належав до українського (руського) князівського роду. Варто також пам’ятати, що «князь Данило з Острога» вперше, за свідченням українських істориків, згадується 1340 року, коли разом із вигаданим боярином Дмитром Дедьком — «правителем Львова і Галичини» захищав Львів від польських окупантів під орудою їхнього короля Казимира III.

Послухаємо істориків:

«За власною генеалогічною легендою, Острозькі походили від волинської гілки Мономаховичів-Романовичів, нащадків Романа й Данила Галицьких. Такої самої думки дотримується і багато істориків-генеалогів, незважаючи на брак конкретних доказів спорідненості між останніми Романовичами і першим документально зафіксованим 1340 р. острозьким князем — Данилом з Острога (Daniel de Ostrow)» [65, с. 68].

Тобто, за архівними матеріалами князівського роду Острозьких, вони походили від Данила Галицького та його батька — першого Великого князя Великого Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича, який володів князівством у 1199–1205 роках. Українські історики (деякі) не знаходять цьому факту підтвердження. Хоча, звичайно, рід Острозьких знав набагато краще за оцих так званих істориків, від якого кореня походив.

Польська і Російська імперії написали для українського народу своє потрактування української історії, де позбавили нас державності та роду-племені, розірвали рід правлячої князівської української (руської) династії Галицьких-Острозьких та замість князя Дмитра — сина Юрія Львовича, а той був онуком Данила Галицького, підкинули вигаданого боярина Дмитра Дедька. Таким чином українців позбавили законного правителя, а отже, можливості мати державу. У середньовічні часи народи без визнаних, тобто узаконених Римом правителів, існувати в Європі не могли. Це аксіома!

Якщо зрозуміла позиція імперських істориків та хроністів, то зовсім не зрозуміла позиція сучасних наших істориків: чиї інтереси вони захищають сьогодні, підтримуючи давню імперську вигадку? Хоча ті ж самі українські історики, годуючись із державної української скарбниці, також визнали, що існує тільки один документ за підписом так званого Дмитра Дедька, який в іншому документі згадується такими словами «… тобто Дмитром Дядьком нашим». І саме ці слова, за твердженням деяких сучасних істориків, дають привід говорити про «боярина Дмитра Дедька» як тодішнього правителя Львова та львівське боярське правління 1323–1349 років.

Отака фанатична віра московським історичним вигадкам!

Тому автор зобов’язаний навести відомі йому історичні матеріали, спростовуючи оцю польсько-московську брехню.

Подаємо перелік Великих князів Великого Галицько-Волинського князівства, відомих сьогодні українській історії, від часів першого Великого князя за «Большой Советской Энциклопедией», 3-е издание, том 6, с. 65–66:

1. Роман Мстиславович — (1199–1205),

2. Данило Романович — (1238–1264),

3. Шварно Данилович — (1264–1269),

4. Лев Данилович — (1269–1301),

5. Юрій Львович — (1301–1308),

6. Андрій Юрійович — (1308–1323),

7. Болеслав (Юрій) Тройденович — (1325–1340),

8. Любарт Гедимінович — (1340–1384).

Як бачимо, із 1199 року, від часів князя Романа Мстиславовича до часів Андрія та Лева Юрійовичів — старших синів онука Данила Галицького — Юрія, проблем із успадкуванням престолу Великого Галицько-Волинського князівства не існувало. Хоча оті двоє останніх, московського потрактування спадкової лінії, й викликають повне заперечення, та не будемо